Правильний Новий рік має бути з цукерками!

Все  почалося з чоловіка. Одної суботи наприкінці листопада до редакції зайшов чоловік середнього віку, тицьнув кореспонденту «Телеграфа»  100 гривень, і сказав: «Це дітям на цукерки. Ви ж  повезете  подарунки до інтернату?»
А що робить?  Повеземо.  «ТелеграфЪ»   розпочав  акцію «Влаштуй малим свято!»  Минулого року ми проводили  її  вперше.  Тоді, у грудні 2005 року, напередодні виборів, «ТелеграфЪ» звернувся до кременчуцьких політиків з пропозицією зібрати новорічні подарунки вихованцям спеціалізованої  потоківської  школи-інтернату для дітей з особливими потребами. Ту кампанію навіть згадувати сумно.  Жоден політик, жоден партійний осередок, окрім християн лібералів, не привіз жодного подарунка. За три дні до поїздки ми мали лише шоколадні набори, придбані на редакційні кошти.
 Але  потім  підтягнувся  «Крюківбудмонтаж», салон «Тет-а-тет» та ще кілька організацій. Отак назбирали подарунків для 130-ти  вихованців і поїхали.
Цього року навчений гірким досвідом «ТелеграфЪ» вже не звертався до місцевих політиків. Ми звернулись до наших  читачів. І не прогадали. Після першого ж оголошення про новорічну акцію до редакції посунули ентузіасти. Прийшла молода родина і принесла величезного Єнота. Прийшов чоловік і приніс такого ж величезного Ведмедя та 1000 гривень. Салон «Тет-а-тет» привіз дитячий синтезатор та гітару.  Якась  родина  передала МП-3 плеєр.  Дід Валентин та бабуся  Людмила  принесли торбу мандаринів.  Учні 18 та 27 шкіл привезли  книжки.  М’яких  іграшок нанесли стільки, що ми напакували чотири мішки.  Книжок-розмальовок, зошитів та олівців ми нарахували під три сотні – одних лише книжок-розмальовок 190 штук. Агенція з нерухомості навезла фломастерів.
Навіть  грошей принесли чимало. Хоча гроші завжди важче передавати на такі акції – адже немає впевненості, чи дійсно вони дійдуть до дітей. Суми приносили різні. Стара бабуся принесла 20 гривень. Учень 4-го ліцею – 200 гривень. Молода мама з дитиною – 150 грн. «Етеерівці» з  «Укртатнафти» передали 800 гривень, котельний цех молокозаводу – 180 грн.  Дід  Володимир приніс 100 грн.  Чимало  кременчужан  передали по 20 та 50 гривень. Отак і назбиралося  5030 гривень.  На половину суми ми закупили мандарини та шоколадні набори (вагою 500 г та 580 г)  для вихованців потоківської  школи-інтернату (108 учнів). Друга половина коштів пішла на закупівлю шоколадних  наборів для вихованців кременчуцької спеціалізованої школи-інтернату та на новорічні подарунки п’ятьом  новонародженим  малюкам, від  яких  відмовились  батьки (про це читайте у наступному номері).
«ТелеграфЪ» та педагогічний колектив потоківської школи-інтернату висловлюють подяку всім учасникам новорічної акції.
Окрему подяку вихованці та дирекція інтернату, а також мешканці села Потоки висловлюють  чоловіку, який передав у подарунок набір для феєрверку. «ТелеграфЪ» домовився з піротехніками і ввечері 25 грудня, о 18.00, в інтернаті бабахнув феєрверк. Цілком зрозуміло, що діти верещали у захваті.  Але і дорослі мешканці Потоків повисипали на вулицю – бо вперше побачили таке кольорове диво у своєму селі. Отже, дядечку з феєрверком окреме спасибі.
Веселих свят.

P. S. Як і минулого року, жоден з кременчуцьких політиків, депутатів та функціонерів не подарунків вихованцям інтернату не передав.

Так виглядав кабінет  головного  редактора «Тедеграфа» у неділю, перед поїздкою. Коли ми  розклали всі подарунки, принесені кременчужанами,  виявилось, що двері кабінету не можна відчинити.

Понеділок, 25 грудня. Два товариша – Ведмідь та Єнот – наготувалися їхати до інтернату. Ведмідь, як більш серйозний товариш, прихопив із собою глобус – його приніс хтось з кременчужан.

«Я люблю Новий рік!!!»
Дениска вчиться у другому класі. Разом з ним у цьому ж класі вчиться його дядя – Руслан. Колись у них були мами. Але то було давно. А цього здоровезного Ведмедя, до якого прихиляється Дениска, приніс потоківським вихованцям їхній побратим – Володимир Осадчий, колишній вихованець львівського Будинку дитини  № 1.  Ще він передав листівку з побажаннями, аби всі дитячі мрії здійснювались та 1000 гривень, на які ми накупили цукерок.

Ось воно, щастя. Воно триватиме довго – аж поки не скінчаться цукерки в рундучку.

Сніжана та її новорічний ведмедик.

Головний редактор «Телеграфа» пан Кулясов урочисто передає  дітям  Крихітку  Єнота. Три тижні ця Крихітка просиділа у кріслі головного редактора – бо в жодне інше не влазила.  А принесло її  до «Телеграфа»  дитя,  яке було одного зросту з Крихіткою.

Дитяча мрія курсанта!
Один з найнавороченіших подарунків – іграшковий картинг, точніше, іграшкова траса «Формули-1».  Її передав дітям кременчуцький клуб  «KART-RACING Кременчук». Навколо неї  розігралась  справжня  трагедія.  Курсантик,  який  вивантажував картинг з автобусу,  раптом вигукнув жалісним голосом: «Ну ось, я про цю трасу все дитинство мріяв, а так і не отримав!»  Справді сумно, панове кадети. Ми навіть не знайшли, чим втішити дитину у військовій формі.

«Ой, яка мені свинка рожева дісталася!  І цукерки!  І мандаринки!»

«Я буду Тайсоном!!!»
Пощастило хлопцю, прямо в руки дістався набір молодого боксера. Спробуй тепер, відбери.

Хтось із практичних кременчужан передав дітям симпатичні зимові шапки.  Їх як раз вистачило трьом сестричкам  та їхньому  брату.  Тепер не доведеться  чубитись через те, кому носити нову  шапку.

«Ой, яка у Сніжанки сукня! Як у принцеси!»
А й справді, Сніжані пощастило – їй дісталася справжня бальна сукня з ніжними рожевими трояндами. 

Що то жінки – їм аби лише чепуритися. Іра та Настя приміряють справжні бальні сукні. Щоправда, у цих бальних сукнях вони збираються танцювати швидкі танці на новорічній вечірці.

Юля (зліва) – восьмикласниця. Добра дівчина, вона погодилась грати у святковому спектаклі Бабу Ягу – бо всі дівчата відмовились.  Риті (справа) пощастило більше – вона гратиме у шкільній виставі головну героїню – Настусю.     

Приїздіть ще, добре?!
Олежка – пустун. Він любить грати у  футбол і обідати. Вчитися йому подобається  не дуже. Але  щоб отримати цього симпатичного зайця, Олежка  прочитав нам доволі страшний віршик – про ліниве кошеня, яке так відлежало від лінощів хвіст, що справа йшла до операції.  Але потім кошеня пішло до школи, почало працювати, і все якось владналося - обійшлося без ампутації хвоста.  Уявіть лише, які бувають страшні дитячі віршики!