«Они сражались за Родину»

У Кременчуці день Перемоги почався урочистим мітингом біля меморіалу “Вічно живим”. А закінчився проливним дощем на площі Перемоги та традиційною солдатською кашею у парковому кафе. Ветеранів годували у загальній залі. Міська влада святкувала  в зачиненій банкетній залі – на відміну від Президента, який цього року їв кашу та пив свої законні 100 грамів разом з ветеранами.

Главстаршина Колесник починав війну на Чорному морі. Ходив на “охотниках” у набігові операції – висаджував десант на кам’янистий кримський берег. З того ж берега забирав розвідників. Бився за Севастополь.
Доводилось і рейдерствувати –  малий, верткий  “охотник”  регулярно відправлявся на полювання за німецькими субмаринами. Поки катерники полювали на субмарини, на них самих полювала ворожа авіація.  Після важкого бою  з “мессерами” – коли катер отримав пробоїну і надовго став на ремонт – доля главстаршини круто змінилася.
Війну він продовжив у складі окремої розвідроти. Вже з сухопутними розвідниками пройшов Румунію, Угорщину, Чехію. І дійшов до Японії, де 3 вересня 1945-го вдруге відсвяткував Перемогу.
“Форменка” главстаршини ледь вміщує бойові нагороди. Найдорожча для нього  – медаль “За отвагу”. Її главстаршина Колесник отримав після десанту у ворожий тил – розвідники висадились в околицях чеського міста Брно.
Найулюбленіше слово главстаршини  - “дисципліна”. Він впевнений – лише завдяки залізній флотській дисципліні чорноморські моряки перемагали. Або гинули. Третього варіанту не було. Був лише наказ: матроси у полон не здаються.

107-ма Ленінградська  ордена Кутузова ІІ ступеня ракетна бригада входить на вулицю Ленінську. Народ розмахує квітами, хлопчаки намагаються торкнутися справжнього “бетера”. Дівчата йдуть далі – просять покататися. Двом, до речі, це вдалося.
Назву “Ленінградська” 107-ма бригада отримала 26 червня 1944 року за успішні бойові дії та героїзм, проявлені під час прориву блокади Ленінграда.

Полковник у відставці Васютін дійшов до Берліна. Командував артдивізіоном. Його дивізіон, як один із найкращих, напередодні генерального штурму змагався за право зробити перший бойовий залп по столиці фашистської Німеччини.
Найдорожча для полковника бойова нагорода – орден Олександра Невського. Орден полковник отримав за штурм Берліна.
Орден Олександра Невського – суто офіцерська нагорода. Орденом нагороджувались за особисту відвагу та вміле командування офіцери Червоної армії, у тому числі командири артилерійських з’єднань, яким вдалося вчасно подавити артилерію ворога, більшу по силі, та знищити вогневі точки ворога, які ускладнювали просування частин Червоної армії (“Статут Ордена Олександра Невського”)
Орден Олександра Невського – єдиний офіцерський орден Червоної Армії, який мав аналог у російській царській армії – орден святого Олександра Невського. Російські офіцери також отримували його за особисту мужність.

Зліва – єдина у Кременчуці жінка-полковник медичної служби Анна Біленька. Справа – медсестра Анна Одерій.
Полковник Біленька пішла на війну з третього курсу медінституту (як і весь її курс). Війну закінчила у Берліні. Про Перемогу дізналася на Александерплац.
Рядова Одерій пішла на фронт добровольцем 9 лютого 1942-го. Війну закінчила у Східній Прусії, де й отримала своє останнє поранення – медсестра Одерій вхопила за поли німецького офіцера, який намагався втекти з передпокою шпиталю для військовополонених. Була поранена. Але рук не розчепила.
Обидві жінки на запитання: що для жінки було найтяжчим на війні? – відповіли – витягувати поранених під шквальним вогнем - поранені бійці важкі.
У Вітчизняній війні загинуло 116 000 медичних працівників. Більшість із них – жінки.

На завершення урочистого мітингу біля меморіалу “Вічно живим” діти випустили в небо білих голубів. Голуби – тримаючись разом – зробили коло над площею, і пішли “на сонце”.

Хоча метеорологи заздалегідь попереджували про можливі опади, організатори свята – міська влада -  до них не підготувалися. Лавки для ветеранів на площі Перемоги геть вимокли під дощем. Жоден ветеран не ризикнув на них сісти. Лише главстаршина Колесник (на фото разом з дружиною) сказав, що “водички не боїться”.

Розливати бойові 100 грамів – справа відповідальна. Боєць виконує її під невсипущим оком чергового офіцера. “100 грамів” забезпечила торгова марка “Олімп”. Солдатську кашу зварили – як завжди – ракетники.

Тарілка каші, скибка хліба – таке спартанське меню запропонувала влада кременчуцьким ветеранам. З одного боку, меню традиційне. З іншого боку, спартанські традиції радянських солдатів (хліб та каша – їжа наша) – зручна можливість зекономити на харчах і дібрати своє на зворушливих промовах.

Без приколів не обійшлося. Відомий депутат міськради пан Терещенко (на фото: у касці) вирішив покатати своїх майбутніх виборців. Щоби не стушуватися на тлі їхніх бойових нагород, пан депутат одягнувся в ефектний камуфляж. На голову надів симпатичну каску. Й одразу став схожий на персонаж відомого  фільму “Врятувати рядового Райана”. Схоже, саме з цього фільму войовничі  кременчуцькі депутати отримали уявлення про війну.