Таємниця блакитного пажа

18 травня всі музеї світу святкують Міжнародний день музеїв. Відзначає симпатичну дату і кременчуцький краєзнавчий музей.  На свята заведено приносити подарунки.  Міська влада вручила міському музею традиційний подарунок – обіцянку.  Третій рік поспіль мерія урочисто дає обіцянку знайти кошти на ремонт музею. Потім. Коли-небудь.
Поки мерія обіцяє,  мікроскопічний злючий грибок працює без вихідних – знищує музейну будівлю. І підбирається до експонатів. А експонатів – причому цікавих – у провінційному музеї вистачає.

Один з найбільш цінних експонатів – церковний “месяцеслов”. Церковна книга-календар, у якій зібрані та описані церковні свята на кожний день тижня. У музейних запасниках зберігається  чимало рідкісних книг.

Зразок дореволюційної реклами. Що не кажіть, а дореволюційний слоган: “Вино Сан-рафаель – найкращий друг шлунка!” звучить набагато оптимістичніше, ніж сучасний: “Мезим – шлунку добре з ним!”  
До речі, на початку ХХ століття Кременчук входив до списку 11 найбільш населених міст України. З 1865 по 1915-й роки кількість мешканців виросла з 27 778 до 78 200. А торгівля тут – так просто квітла буйним цвітом. І вином, і дамською галантереєю, і мануфактурою.

У нашому випадку  “грибне місце” – аж ніяк  не симпатична галявина, всіяна опеньками та маслюками. Грибне місце – це коридор музейного сховища. Бридкі плями на стінах – сліди діяльності руйнівного грибка. Стільки стін він вже з’їв!  І їсть, ненажера, цілодобово. Родичі грибка  розселилися у кабінеті директора музею, у музейних залах та на стелі.
Дах кременчуцького оплоту культури тече, як дурний. Тільки-но починається дощ, музейні робітники біжать з вульгарними тазиками у руках на верхній поверх – підставляти під потік. Так і бігають, поки дощ не скінчиться.  З 2002 року мерія обіцяє  відремонтувати дах. “Горстройпроект” навіть проектну документацію розробив. Термін впровадження проекту закінчується у нинішньому, 2005 році. Ремонт ще не починали.

Пані тримає в руках кісточку мамонту. У пані така вимучена посмішка тому, що кісточка страшенно важка – мамонт важка звірюга.
Ви будете здивовані, але це кістка нашого, кременчуцького мамонту. Страшно уявити, але мільйон років тому територією Кременчука бігали мамонти, гарцювали шерстисті зубри та гігантські олені. Страшні були часи – плестоценовий період називалися. Великий льодовик тоді доповз аж до Дніпропетровська. І у Кременчуці була суцільна тундра. Тож не  варто скаржитися на погоду – бувало гірше.

У музейних сховищах знайшли свій останній притулок бюсти вождя світового пролетаріату Володимира Ульянова. Сюди їх звезли з багатьох державних установ міста. Свого часу бюстики Ілліча дарували під час офіційних заходів – того вимагав протокол. Часи змінилися.  Керівники установ швиденько позбавились від немодних нині бюстиків.
Так з просторих кабінетів бюсти Ілліча потрапили у морок і тишу музейних сховищ.

Новітня історія. Тут, у музейному сховищі, зберігається історичний плакат, який ілюструє етапи кар’єрного шляху кременчуцького нардепа Гаврилюка. Плакат потрапив сюди після виборів 2002-го року. Нардеп Гаврилюк тоді був членом одіозного, зате пропрезидентського блоку “За ЄДУ”, голосував за введення українських військ до Іраку, і всіляко підтримував президента Леоніда Кучму.
Зараз нардеп Гаврилюк голосує за вивід українських військ  з Іраку. І знову підтримує  президента –    Віктора Ющенка.