Не всі іграшки однаково корисні!

Іграшка це…
Дитячий ідол. З лялькою малеча лягає, з нею і зранку встає. Іграшка для неї - найкращий друг та співрозмовник, який усе розуміє без слів. І дитина, як правило, ототожнює себе з лялькою та приписує собі її риси. «Десь у віці трьох років вона вчиться пізнавати себе. І робить це через іграшки. Дитина якоюсь мірою асоціює себе з ними», – каже психолог Олена Веремєєнко. Але все частіше замість зайчиків та ведмежаток дітки збирають колекцію покемонів, телепузиків, «товаришують» з різноманітними потворами, роботами та зубастими драконами. Фахівці твердять, що від таких «друзів» може постраждати дитяча психіка.

Добро з обличчям зла
Головне в іграшці – не зовнішній вигляд, а її образ. Наприклад, Шрек хоча на вигляд бридкий та зелений, але добрий. «Ще потрібно приділяти увагу сюжету гри, – розповідає пані Веремєєнко. – Добро має перемагати зло. Це головна ідея всіх народних казок. Але останнім часом вона втрачається. З’являються сюжети, у яких змагаються добрий та поганий злочинець. Межа між добром та злом розмита. Дитина не розуміє, що добре, а що погано».

Чим загрожують потвори дитині
Агресія, відчуття безкарності, різноманітні фобії – те, що можуть пспричинити агресивні іграшки-потвори. До цього букету можна додати комплекс неповноцінності, недовіру до навколишнього світу. Дитина може замкнутись, створити свій власний світ з лялькових «охоронців» і нікого не підпускати до себе.

Покажи свою іграшку, і я скажу хто ти
Улюбена іграшка, як ніщо інше, розкриває внутрішній світ дитини. І коли вона обирає агресивну або страшну ляльку, батькам варто замислитись. «Якщо дитина грається переважно з однією лялькою, вона хоче цим щось сказати. Наприклад, дракон з величезними зубами говорить про те, що вона відчуває себе незахищеною, – пояснює пані Веремєєнко. – Зуби – це своєрідний захист. Дитина нікому не довіряє і підсвідомо намагається захистити себе від загроз, які існують у навколишньому світі. Можливо, їй не вистачає батьківської уваги, або немає куди виплеснути свої емоції».
Однак не завжди дитина сама обирає потворні іграшки. Часто їх дарують родичі або ж самі батьки. Не варто наслідувати моду та купувати іграшку з популярного мультфільму.
Тупуваті телепузики не зроблять з дитини вундеркінда – вони не несуть корисної інформації. «Роботи відносяться до агресивних іграшок. Ще вони небезпечні своєю безстатевістю та невизначеністю функцій, – каже Олена Веремєєнко.

Рятуємо дитину від іграшки
- Придивіться до сюжету гри. Якщо замість «HAPPY ENDу» побачите розкидані по квартирі рештки прекрасного принца або повішену на косі Василину, спробуйте внести у гру свої корективи. Підкажіть цікавий сюжет, у якому б добро перемогло зло. Бо якщо не звертати на ці пустощі уваги, дитина буде і надалі реалізовувати свої природні інстинкти.
- Допоможіть дитині розібратись, де зло, а де добро; де погані, а де хороші «хлопці».
- Не відбирайте іграшку, якщо вона вам не сподобалась. Це може викликати сплеск ненависті до батьків. Краще попрацюйте над сюжетом гри.
- Проаналізуйте, чи достатньо часу ви приділяєте дитині. Якщо ні – спробуйте викроїти зайву годинку і пограти з нею у рухливі або інтелектуальні ігри. Якщо ж ви занадто опікуєтесь власним чадом, згадайте – це також людина. І потребує особистого простору та свободи.
- Обов’язково кажіть дитині, що вона найкраща, найкрасивіша і що ви її любите.
- Почитайте дитині казки народів світу та великих казкарів.

Коментар фахівця: Олена Веремєєнко, психолог
«Проблема агресивнх та спотворених іграшок існує у всьому світі. Критеріїв оцінки потворності немає. Іграшки виготовляють інженери та дизайнери, орієнтуючись на модні тенденції та раціональність. Проблема в тому, що ляльками граються діти, а виробляють – дорослі. Однак у Росії планують створити експертну комісію, яка б вирішувала, які іграшки можна випускати, а які ні. Втім, у будь-якому випадку агресивні ляльки будуть популярні, бо вони відображаують нашу реальність».