Вісім жінок за вісім хвилин, або Як чоловіки «Телеграфа» ходили «по дівках»

У сонячний день, з рюкзаком за плечима, з якого виглядали бутони різнобарвних троянд, та з кишенями, набитими шоколадками (у лівій – плитки чорного, а в правій – молочного), чоловіки «Телеграфа» ходили вулицями міста й чіплялися з поздоровленнями до жінок. Середньостатистична реакція була наступною: 1) ???, 2) А... «ТелеграфЪ», 3) Дякую, дуже дякую... дуже приємно...

З нагоди весни та жіночого дня 8 Березня, наближення якого відчувалося вже з понеділка, «ТелеграфЪ» вирішив здивувати кременчужанок і перевірити, наскільки наша прекрасна половина розпещена несподіваними сюрпризами. Представники сильноъ половини редакції запаслися шоколадом, трояндами, фотоапаратом та вийшли в місто «вполювати» жіночих радощів...

«Квіти… та коли це було…»
Маршрут розпочався на перехресті Пролетарської та Першотравневої. Бачимо бабусю, що продає «сємки».
– Так! Бери її! – дає команду СуперБабець. Ховаємося за лайтбоксом і, як стрілу з сагайдака, дістаємо першу троянду – жовту – нехай жінка на соняшниковому насінні багато грошей заробить.
– Доброго вам дня! Чи будете цього року святкувати 8 Березня? – підскакуємо до своєї «жертви». Жінка у відповідь сором’язливо посміхається – запідозрила, мабуть, у нас захисників прав «сємок».
– А чи дарують вам чоловіки квіти? – ведемо розмову ближче до справи.
– Оооо... Та то коли це було... – довіряється нам перша жінка. – Ні-ні-ні! Не треба мені (це вона побачила, що їй намагаються у мішок з насінням встромити троянду). Подаруйте краще молодим. Їм те потрібно, – за словами обслуговує чергового покупця.
– Та навіщо нам ті молоді... – тягнемо ми своє. Чого тільки не скажеш, коли «треба» жінку, – ви шоколад полюбляєте?
– Звичайно, люблю, – видає бабуся своє слабке місце. – Він смачний.
Дістаємо плитку і, разом з квіткою, під обстрілом чергами «ні-ні-ні-ні-ні» вручаємо жінці. Настрій піднесений. Уже на іншому боці перехрестя оглядаємося – а вона занурила свій носик у троянду і заплющила очі. «Yes!» – кричимо ми, ніби підлітки з «Американського пирога-69 чи 96». Перехожі оглядаються...

Трішки весни для водія тролейбуса та білявки
Чимчикуємо Пролетарською у бік центру. Наш 8-хвилинний бліцкріг розпочався вдало, тому – не розслаблятися! У полі зору з’являється «рогатий» громадський транспорт. За кермом ідентифікуємо водія-жінку. Вперед!
Забігаємо з боку кабіни водія – жінка, бачимо, сміється, – клієнт готовий.
– Тук-тук!
– Хто там?
– Газета «ТелеграфЪ». Вітаємо зі святом весни, – простягаємо до кабіни квітку з шоколадкою, – 8 Березня святкуватимете вдома чи за кермом?

– Звичайно вдома, – відповідає Валентина, – буду на свято вихідна.
Бажаємо щасливої дороги і йдемо далі. На іншому боці дороги бачимо білявку. В атаку! Біжимо з квітами, висолопивши язики, через дорогу, маючи не одну нагоду потрапити під колеса.
– Доброго дня, шановна Білявко! Зі святом весни вас! – налітаємо на Альону. – Чи часто вам дарують квіти?
– Сто разів на день. Дуже приємно... Дійсно, дуже приємно... Дякую! – відповідає нам дівчина. А нам як мізки відшило – більше нічого розумного спитати не можемо. Доводиться прощатися. «Шоколадку забувся дати...»– нагадує СуперБабець. Просимо вибачення за шоколадку – Альонину плитку ми офіційно передали у фонд сприяння білявкам.

«Ой, що це ви? Хто це ви?»
Далі далеко йти не довелося. Продавець книжок – гарна здобич.
– А чи є у вас щось про 8 Березня? – ставимо питання «на засипку».
– Ні... немає... – губиться Ірина Іванівна. Саме час для несподіванки – З весною! Вітаємо вас зі святом. Бажаємо сил, радощів та поінформованості.
– Дякую вам, дуже приємно. Будемо сподіватися на краще, – ділиться враженнями жінка.
– Пс... пс... – тіпає за рукав СуперБабець, – шоколадку не забудь вручити.
– Ааа... шоколадку? Ви який більше полюбляєте – білий чи чорний?..

У сквері Жовтневому, біля загазованих автодоріг, полюбляють гуляти молоді мами з немовлятами. Ось на лавці сидить дівчина з коляскою. Підсідаємо поруч.
– Дозвольте... – простягаємо троянду.
– Ой, що це ви? Хто це ви? – трохи лякається молода мама.
– Та газета «ТелеграфЪ»! Не лякайтеся...
– Фуххх! – сміється.
– Бажаємо здоров’я та щастя, нехай ваша донька завжди бачить у вас Матір.

«Дякую, заходьте ще…»
Закортілося чогось екстремального – пішли до громадських туалетів. Там на вході сидять чергові – їх, мабуть, цілеспрямовано ніхто не прийде привітати. Заходимо з квітами та шоколадками у «підземелля».
– Зі святом вас, – простягаємо черговій замість 50 копійок троянду. – Весна іде – весні дорогу!
– Дякую! Дуже дякую! – радісно відповідає Валентина Федорівна.
– Чи часто чоловіки дарують вам квіти?
– Та ні, не часто – чоловіка немає, син далеко…
– Бажаємо успіхів у нелегкій справі, нехай вам щастить!
– Дякую… Заходьте ще.

Замість запланованих 8 хвилин уже пройшло з півгодини – саме час підкріпитися. Йдемо до продавця «гарячих песиків».
– А шоколадки у вас є? – продовжуємо чи то дивувати, чи то лякати жінок.
– Ні. Такого немає…
– А ось тоді вам! – вручаємо плитку та квітку. – Що ви, до речі, робите на 8 Березня?
– На роботі я святкуватиму, – всміхається Ірина.
– Багато грошей вам заробити!

Усміхнені повертаємося до редакції. Приємно, коли жінкам приємно! Чоловіки, нам є над чим працювати.
Дамські догідники