Маринка і Рижик

У Кременчуці живуть два художника – Тетяна та Ігор. Тетяна викладає образотворче мистецтво у педагогічному училищі.  Ігор – вільний  художник.  Разом вони – подружжя Ярових. Це творче подружжя  вже кілька років  займається  живописом  з  п’ятьма  дорослими учнями –  кременчужанками,  які люблять малювати і хочуть навчитися робити це професійно.  Вперше  вони  зібралися  разом у 2001 році.  У минулому, 2006 році, у міській художній галереї  пройшла перша виставка  робіт творчого об’єднання. Вона мала патріотичну назву «Нас надихає Кременчук».   Нині  учні  студії  Ярових  виставили свої  роботи у краєзнавчому музеї.  Назва експозиції -  «Мозаїка настрою».   Студійна активістка та ініціатор проведення виставки Лариса Ярина  пояснила, що авторські  роботи  передають різні відтінки настрою, різні відчуття їхніх авторів. Звідси і така назва.

Лариса Ярина  відвідує студію Ярових з 2001 року. Вона завжди любила малювати. У дитинстві старанно вимальовувала «по клітинках»  улюблених  акторів – а найбільше Алена Делона.  Потім поїхала поступати до Київського політехнічного інституту.  Там  побачила виставку студентських робіт.  І зрозуміла,  що зовсім  не  вміє малювати. 17-річна  Лариса прийняла  драматичне  рішення - більше ніколи у житті не малювати!  І не малювала. Цілих 30 років.  Аж поки у 2001-му, у дуже складний для неї та її родини час, не потрапила до художньої студії  Ярових.  Лариса Ярина  впевнена -  саме живопис врятував її у той скрутний період.  На думку пані Лариси, «люди дарма так панічно бояться депресії.  Депресія – це не лише біль та відчай. Вона ще дає потужний поштовх у творчості!  А творчість – це вихід із безнадії та депресії!»

Маринці 4 роки. Вона дуже, ну просто дуже-дуже  любить  маленьких  пухнастих кошенят. Коли її привели на виставку, вона одразу прикипіла до портрету рудого кошеняти Рижика. Маринка  зізналася, що хотіла б забрати його додому, щоб він жив разом з нею. А ще вона любить маленьких  каченят.  Їх вона теж  хотіла б узяти додому. Але Маринці нікуди забирати ані Рижика, ані каченят. Бо живе вона у притулку «Пролісок». 

Ірина Гарвиш – мама. У неї троє дітей. І старий будинок, де весь час треба щось робити. А ще вона займається  квітникарством – ходить до гуртка квітникарів та сама вирощує квіти.  І живописом теж займається – малює квіти, які у неї ростуть, та різних тваринок, які  бігають по  подвір’ю.  Її  товстий  «Котяра»  мав неабиякий  успіх на виставці.  А ще  Ірина Гарвиш  захоплюється фотографією. І стверджує, що «ми маємо вчитися новому все життя!  Бо коли ми кидаємо вчитися, наша душа помирає!»

Вихованці  кохнівського  притулку «Пролісок» вирішили сфотографуватися  на  пам’ять. Діти довго вирішували, біля  яких  картин  фотографуватися.  Бо одним  сподобались намальовані  каченята,  іншим – кіт Рижик та квіти.  А  Ліані страшенно сподобалась картина, на якій дві дівчини купаються у морі.  Ліана  дуже любить море.  Хоча бачила його поки що лише на картині.