Чому діти з благополучних сімей стають наркоманами?

Дуже часто батьки переконані, що краще знають, чого треба їхній дитині для щастя. Чого коштує дітям батьківська категоричність, розповідає штатний психолог міського наркологічного диспансеру Наталя Разводовська.
- Пані Наталю, чи можете ви пояснити, чому діти з благополучних родин стають наркоманами? Невесела доля дітей алкоголіків, наркоманів, інших асоціалів обумовлена складом життя їхніх батьків. Але коли діти директора школи, працівника правоохоронних органів, органів самоврядування стають наркоманами, це дивно?
- Не так вже й дивно.  До групи ризику – окрім асоціальних сімей - у першу чергу входять сім’ї педагогів, лікарів, психологів. Тут, на жаль, дуже високий ризик захворювань дітей на наркоманію.
- Чому так?  Педагоги 24 години на добу сіють навкруги “розумне, добре, вічне”; лікарі безкорисливо і самовіддано лікують, психологи все знають і розуміють, - і раптом діти-наркомани?
- Причина тому – суперконтроль. Жорсткий, цілодобовий контроль з боку батьків. Представники вказаних професій – це люди, які займають певне соціальне становище, чогось досягли. Вони весь час нагадують дітям: рівняйся на мене, будь таким, як я, не гіршим! Дитину затискають у дуже жорсткі рамки: ти повинен вчитися на “відмінно”, “ти повинен добре поводитися”, “ти маєш отримати серйозну професію”  та ін. Дуже часто батьки говорять дитині: якщо будеш хорошою, я тебе любитиму. Якщо добре навчатимешся, я тебе любитиму. А дітям дуже хочеться, щоб батьки їх любили. І маленький хлопчик старається бути хорошим – адже у нього мама хороша, тато хороший, і він має бути хорошим, бо його не любитимуть.
- Маленький хлопчик старається, а мама-вчителька все-одно каже: ти отримав лише 8 балів, а міг же й 12?! Чому ти не стараєшся?!
- Так. Мама таке каже, і зрештою у хлопчика опускаються руки. Дитина розуміє, що все-одно не зможе стати настільки хорошою, аби мама її любила.
- Ви сказали, що дітей знищує жорсткий контроль. Але ж батьки не спроможні від нього відмовитися. Вони переконані, що безконтрольність матиме ще гірші наслідки?
- Мова не йде про безконтрольність. Але у кожному віці дитина повинна мати певний рівень особистої, притаманної цьому віку свободи. Свободи, яка дає право робити помилки, але й вчитися нести за них відповідальність. Якщо позбавити цього дитину, вона не стане самостійною.  Насправді все починається змалечку. У трирічному віці дитина переживає першу важливу кризу самостійності – пам’ятаєте: я сам одягатимусь, я сам їстиму! Але ми поспішаємо на роботу, нам ніколи чекати, поки маля колупатиметься з гудзиками – і ми його одягаємо. І годуємо  нашвидкуруч – бо сама дитина “насвинячить”, а прибирати ніколи.  З часом бажання бути самостійною у дитини зникає. Якщо тиск  з боку батьків жорсткий, можливі два варіанти дитячої поведінки: або тиск викликає сильний протест – з’являється так звана “некерована” дитина; або, навпаки, дитя стає смирним та “шовковим” – скоряється.
- Але ж “шовкова” дитина – це матеріалізована  батьківська мрія - слухняна, зручна, безпроблемна?
- На жаль, проблеми будуть. Шовкова дитина насправді схожа на пружину, яку весь час щосили скручують. У якийсь момент вона не витримає – розпрямиться. Або зірветься. І станеться біда. Працюючи з батьками наркоманів, я часто чую: така була шовкова, слухняна дитина, ми з нею проблем не мали, як таке могло статися?!
- І як же таке стається? Чому шовкова дитина раптом вдається до наркотиків?
- Тому, що наркотики дають хибне відчуття свободи. Дитина начебто тікає з-під батьківського контролю до свободи. Але свободи не знаходить. Навпаки, тікаючи від психологічної залежності від батьків, потрапляє у ще страшнішу хімічну залежність від наркотиків.
- У якому віці найвірогідніше можуть початися проблеми?
- У будь-якому. Не обов’язково це одразу будуть наркотики. Все може починатися з психосоматичних захворювань (захворювання тіла, спричинені психологічними проблемами, від авт.). Найпоширеніший приклад – бронхіальна астма у дітей.
- Що може спровокувати у дитини бронхіальну астму?
- Психологи вважають, що поштовхом до хвороби може стати “задушлива” мама – існує такий термін.
- За що ж так маму?
- Не лише маму. У спеціальній літературі можна натрапити на думку, що страшнішою навіть за “задушливу” маму є “токсична” бабуся.
- Рятуй нас, Боже, від праведного гніву бабусь! Поясніть, нарешті, що це таке?
- “Задушлива” мама гіпертрофовано  турботлива. Вона контролює кожен “чих”, кожен схлип дитини. Ви, мабуть, бачили таких – весь час голосять: не лізь у калюжу, застудишся; не грайся з кішкою, наберешся глистів; не бігай, впадеш та ін. Такі турботливі матусі настільки щільно контролюють простір, що дитині у прямому розумінні стає важко дихати. З’являється астма.
- А “токсичні” бабусі? Невже вони діють як токсин?
- Я поясню. Досить часто – особливо у нашому суспільстві, де діти довго залишаються інфантильними – бабуся починає відштовхувати на другий план матір дитини – свою дочку. Вона настирливо демонструє – я краща мати, ніж ти! Я – справжня мати!
- Як це впливає на дитину?
- Трагічно. Дуже погано. Матір та бабуся  починають розривати дитя навпіл – “ти моє!”, “ні, ти – моє!!!” Дитина від цієї війни втрачає рівновагу, почуття захищеності. Іноді мати виявляється слабшою за бабусю, вона примиряється з ненормальною ситуацією.
- Це вихід?
- Ні. Тоді від ненормальної ситуації страждатимуть вже два покоління  – і мати, і її дитина. Неприпустимо порушувати природну структуру сім’ї. Бабуся ніколи не стане мамою. Вона має залишатися бабусею. Кожне покоління має бути на своєму місці.
- Як впливають на дитину стосунки між матір’ю та батьком?
- Якщо у сім’ї є любов, дитина не тікатиме з сім’ї до наркотиків.
- Ви знаєте достатню кількість сімей, де є любов?
- Я бачила такі сім’ї. Але їх дуже мало.
- Що робити батькам та дітям з тих сімей, де любові немає – адже їх немало?
- Їх дуже багато. Думаю, 95 %. Порятунок тут – почуття поваги. Якщо любові не залишилося, але є повага один до одного – це добре.
- Трапляється, і поваги немає. Дуже часто мама дитини виголошує: “Я живу з цим невдахою лише заради дітей!” – яка ж тут повага? Чи насправді жінка у таких випадках живе з чоловіком заради дітей? Чи просто прикриває ними власні цілі?
- Навряд чи така жінка насправді живе з чоловіком заради дітей. Але вона навіть собі не зізнається, що живе з ним тому, що боїться залишитися сама.
- Що робити батькам, між якими не залишилося ні любові, ні поваги? Як їм врятувати своїх дітей від дорослих розборок?
- Вихід один – пара має вирішувати проблему, а не відкладати. Існує сімейна системна терапія. По неї варто звертатися, коли процес роз’єднання лише почався – тоді більше шансів зберегти сім’ю.  На жаль, дорослі, здавалося б, люди  частіше вдаються до ворожок, чаклунів, екстрасенсів.
- Діти відчувають себе винними у проблемах між батьком та матір’ю?
- Звичайно. Часто виявляється, що негативна поведінка дитини – прогулює уроки, курить,  починає вживати наркотики – налаштована на те, щоб зберегти сім’ю – щоб змусити маму і тата, які давно дивляться у різні боки, подивитися в один бік – на дитину. Звичайно, дитя чинить такі дії на несвідомому рівні. Несвідомо дитина сподівається, що її хвороба зцементує маму і тата.
- Найчастіше батьки звинувачують у нещастях дитини погану компанію, до якої вона потрапила. Чи насправді винна компанія?
- Ні. Нормальна дитина просто не потрапить до поганої компанії. У неї не виникає інтересу до таких компаній і бажання посісти там якесь місце.
- Але ж її може привести до поганої компанії звичайна цікавість?
- Для того, аби нормальну дитину цікавість не привела до компанії наркоманів, з нею треба говорити. Дитина повинна мати реальну інформацію щодо наркоманії. На жаль, у більшості сімей цієї теми уникають, навіть бояться обговорювати.
- Що ви маєте на увазі, коли кажете “нормальна дитина”?
- Це дитина, яка виросла в атмосфері любові. Яку батьки любили не за те, що вона добре вчилася або мила посуд, а просто за те, що вона їхня дитина. У таких дітей більше почуття поваги до себе.
- Давайте розглянемо типову ситуацію: дев’ятикласники зібралися на вечірку. Без дорослих. Раптом їм пропонують драп або екстазі – щоб стало веселіше. Хто з дітей погодиться вжити наркотики, хто відмовиться?
- Відмовляться ті діти, які цінують себе, поважають себе – ті самі нормальні діти. Вони не хочуть собою ризикувати, бо  знають достатньо про небезпеку наркотиків. Такі діти зможуть твердо сказати: “Ні!”  Вміння сказати “ні” виховується у сім’ї. Якщо батьки насправді поважають право дитини сказати “ні”, коли вона справедливо відстоює свої  права, така дитина і ровесникам зможе сказати “ні, я не вживатиму наркотики”. Погодяться вживати наркотики діти, які бояться сказати “ні”. Діти, які не відчувають любові та поваги батьків. Тому вони дуже потребують визнання серед ровесників – мене не цінують вдома, так цінуватимуть тут!
- Що робити батькам, діти яких вживають наркотики?
- По-перше, не заплющувати на це очі. Не вмовляти себе, що це випадковість, помилка. Треба визнати проблему. І налаштуватися її вирішувати.
- У таких випадках батьки часто зриваються на докори: “Я тобі все життя віддала, подивись, що ти зі мною зробив?” Чи мають такі докори сенс?
- Жодного. Дитина, яка відчуває провину, водночас відчуває і неприязнь до того, хто її звинувачує. Виникає бажання зробити чергову капость. Вона її робить, і ще більше зневажає себе – бо хто ти такий, коли робиш капості рідній матері? Так виникає замкнене коло – я поганий, буду ще гіршим.
- Часто батьки вважають, якщо переїхати від поганих друзів дитини в інше місто або район, проблема вирішиться.
- Не вирішиться. Насправді все коріниться всередині сім’ї. Якщо стосунки у родині якісно не зміняться, дитину навряд чи вдасться врятувати.
- Як мають поводитися батьки?
- Налаштуватися на довгий і непростий процес лікування і співпраці з психологами.  Ми працюємо не лише з  наркоманом, а й з його батьками, розбираємося у структурі сім’ї.
- Батьки погоджуються на це?
- Дуже рідко.
- Чому?
- Страх. У результаті  може з’ясуватися, що сім’ї насправді давно не існує. Єдине, що її цементує – хвороба дитини.
- Чому так мало дітей-наркоманів виліковуються?
- Можливо, тому, що дорослим простіше плакати, кричати, вмовляти або ламати дитину, аніж працювати над собою. І відкрити очі на те, від чого ховаєшся все життя.

Крихітна чорна фігурка у правому куті – це наркоман. Велика, сувора голова, що виглядає з-за піраміди – його старший, правильний брат. Таким нікчемним і крихітним уявляв себе поруч з рідними автор малюнка. Ті, хто його знав, кажуть – хлопця вже немає серед живих.
Малюнок виконаний на заняттях з арт-терапії.