Фунтік просить про допомогу!

Малій дитині непросто жити у великому світі.  Мама їй каже: «Ти маленька!»  Тато зітхає: «Яка ти мала!»   Якщо ж  дитина ще й нездорова,  вона взагалі відчуває себе найменшою та найслабшою  у  всьому світі!   Але коли до рук такого маляти потрапляє  ще менше кошеня, пташеня  або цуценя, яке теж тремтить від жаху перед великим світом, дитина  відчуває себе раптом сильнішою – вона може нагодувати та захистити кошеня, значить, вона не така вже й  слаба!  Є ще слабші, які потребують її допомоги!
Десь приблизно так спеціалісти з ранньої  дитячої  реабілітації  дітей-інвалідів  роз’яснюють корисність зоотерапії –  лікування дітей  за  допомогою тварин.  У кременчуцькому Центрі ранньої соціальної  реабілітації дітей-інвалідів цю методику використовують давно.  Коли були гроші, тут  проводились заняття з іпотерапії – лікувальна їзда верхи. Щоправда, гроші давно і безнадійно скінчилися, і діти більше не їздять верхи.  Але і сьогодні у Центрі живуть черепахи, папуги, рибки, пес,  а тепер ще й порося  Фунтік.  Власне, через Фунтіка і з’явилася ця стаття. Бо Фунтіку потрібна допомога. 

Це – Фунтік.  Він – поросятко.  Зараз Фунтік живе у кременчуцькому  Центрі  ранньої  реабілітації  дітей-інвалідів.  Малим  його подарували 1 червня,  на День захисту дітей  – привезли аж  із  Кобеляк, з такого  ж  Центру.  Фунтік – справжнє  маленьке  чорне  в’єтнамське  декоративне  порося.  У нього весела  вдача і дуже добрий апетит.  Він  так любить поїсти, що  навіть  дозволяє  фамільярно  потримати себе за вухо, коли їсть  - адже ті, хто тримає його за вушко, дають  щось смачненьке.
У малого Фунтіка  вже  є у Центрі  справжній  друг.  Маленький хлопчик, який не  може  говорити, спілкується  з  Фунтіком  з  допомогою  морковки.  Щоранку  малий  приходить до Центру і одразу  біжить до Фунтіка – несе йому морквинку  на сніданок.  Фунтік радісно верещить, вітаючи друга.  Хлопчик чеше  поросяті вушко – так і дружать.  А щовечора за  малим  приходить  мама.  І найперше, що він у неї просить, - це другу морквинку  для  Фунтіка.  Лише  нагодувавши  Фунтіка  вечерею, малий  іде додому. Щоб зранку знову прибігти до друга.  А Фунтік,  попоївши, влаштовується на ночівлю.
Він ще  такий малий, що живе у собачій будці.  У ній же ховається, коли приходить хтось чужий і великий.  Але у  вересні  повернеться  з  літньої   відпустки  законний  власник будки –  пес  Жорик.  Жорик – пес чемний, терплячий.  Але ж і собачому терпінню є  межа.  Який  пес  дозволить  поросяті  розкошувати у собачій будці?  Тож  поросяті, скоріше за  все,  доведеться забиратися  із  затишної  будки.  І тоді  Фунтік стане  безпритульним.
Щоби цього не сталося,  і щоб  безпритульне   в’єтнамське  порося  не побиралося  Христа ради, вештаючись   по Кременчуку,  любителі тварин організують збір коштів на хатку, пардон, сарайчик для поросяти.  Сарайчик планують поставити на території Центру ранньої  реабілітації  дітей-інвалідів.  Благодійна акція пройде 27 липня об 11 годині ранку на вулиці Леніна,  біля  Центральної  дитячої  бібліотеки  ім. Торубари.  Її влаштовують  громадська  організація  «Кращі зміни»  та  Центр  ранньої  соціальної  реабілітації  дітей-інвалідів.  А  допомагатимуть  дорослим  вихованці  притулків «Пролісок» та «Промінь».
Приходьте.  Ліпше з дітьми. Адже на акцію запрошені декоративні поросята – родичі Фунтіка. Буде на що подивитися.

Черепаха Тортілла – дуже хитра істота. Вона  демонстративно ігнорує  всіх  дорослих, зате одразу активно реагує на дітей – по-черепашому швидко повзе їм назустріч. Бо саме діти  у Центрі  годують черепах.
Тортіллі – 10 років. Співробітники телекомпанії  «Візит»  подарували її  директору Центру  ранньої  реабілітації  ще  зовсім  маленькою  черепашкою.   Відтоді Тортілла живе у Центрі та дружить з дітьми.

На фото: штатний співробітник Центру ранньої реабілітації  пес Жорик. Його ще цуценям принесли до Центру сусіди – щоб сторожував.  Цуценя виросло і стало Жориком. Пес дружить геть з усіма дітьми і досить переконливо  гарчить  на всіх сторонніх відвідувачів Центру.

Дівчата і козенята

Пухнастий  кролик  Кузя – дитячий улюбленець.  Постійно він у Центрі реабілітації  не живе.  Його приносять спеціально на заняття.  Малі Кузю тягають по руках, годують  та граються.  Кузя, до речі, дуже вихований кролик.  Він терпляче зносить  дитячі  пестощі, і ще нікого навіть  не гризнув – хоча кролі, зазвичай, не люблять, коли їх фамільярно тягають за вуха.

Це німецький  віслючок.  Якось  вихованці кременчуцького Центру ранньої  реабілітації  їздили аж до  Німеччини,  на ферму, яка спеціалізується на зоотерапії.   Саме там діти і познайомились з німецьким віслючком – чи то Гансом, чи то Шнапсом.  На згадку про зустріч залишилась фотографія.