З ліхтарем по «закуличках»

Шо воно таке?...
Квест (з англійської – пошуки) – це коли декілька команд отримують по мобілці одне й те саме завдання у формі загадки, за якою потрібно знайти певне місце у Кременчуці, а в ньому – написаний код, щось на кшталт 13D45L. Гра відбувається вночі на території всього міста (щоправда, за зрозумілими причинами, Крюків відпав), тому потрібно мати машину, ліхтарики та посвідчення особи – для стражів порядку. «Напис з кодом може бути будь-де, – пояснює організатор гри Євген Троїцький. – На смітниках, у каналізаційних люках, руїнах, у місцях, що охороняються бабцею з рушницею...» У зв’язку з небезпекою для здоров’я учасників, вони перед змаганнями заповнюють анкету, де вказується щось подібне до «у моїй смерті прошу нікого не винити». Яка команда найшвидше впорається з усіма завданнями, та й буде переможцем. Цікаво, що командам потрібно не тільки шукати код, але й робити все, щоб суперники не натрапили на знахідку одразу після тебе – відмовчуватися, прибріхувати, відволікати увагу.

Електричні поїзди в Америці були пожеженебезпечні, хоча і були несумнівною ознакою культури.
Відгадка: Електричні – наводить на версію про зупинку «Електростанція». Версію підтверджують слова «поїзд», «культура», що натякають на згорілий Клуб залізничників. На другому поверсі руїни, на балці, був код.
...довелося вести бесіду з мешканцями підземного світу про завершення війни.
Відгадка: Словосполучення «про завершення війни» означає мир, що вказує на парк Миру. У парку є бесідка, на яку у завданні вказують слова «вести бесіду». Біля бесідки мітка, яка вказує на каналізаційний колодязь, у якому був код.
У магазин на диліжансах завезли свіже пиво. Рибалки зраділи й розтрубили цю новину.
Відгадка: Район, пов’язаний з пивом – наводить на думку про пивзавод. Рибаки – пов’язане з водою. Річка в районі пивзаводу одна, розтрубили – через річку йде трубопровід. «Диліжанс» – назва розташованого поруч магазина. Під мостом був перший код, а між трубами – другий.

Першою у грі була команда «Тріада» від сервісного центру «Баланс +». У команді четверо учасників, які за три години 40 хвилин знайшли всі коди. На питання відповідає капітан команди Олексій:
Чи є у вас досвід подібних ігор?
– Подібних немає. Просто ми завжди тягнемося до екстриму – по скелях лазимо, з аквалангами пірнаємо, з парашутами стрибаємо... причому – завжди разом.
Ви раніше знали про цю гру?
– Так! Дивилися по телебаченню, дуже цікаво та захоплююче! Можливо, у великих містах все більш глобально виглядає, але у Кременчуці для першого разу все було чудово.
– Чого не вистачало у грі, які недоліки, побажання?
– Єдине (посміхається) – ми, як справжні екстремали, хочемо, щоб усе було ще складніше, ще небезпечніше.
– Як труби на мосту?
– Так! Це було складно! Нам вдалося спочатку знайти той код, що під мостом, а далі на трубах ми провели півтори години. Лише за три хвилини до закінчення етапу нам вдалося знайти другий код. Але це, певно, від утоми. Ми вже сиділи й не знали що робити... Але наполегливим підкоряються моря.
– За загадками відразу впізнавали місце?
– Для мешканців Кременчука вони не були особливо складними. Добре те, що вони були двоякими – трактувати їх можна було двома шляхами. Наприклад, у загадці про те, що велися переговори про мир, ми побачили кінець війни, і відправилися на вулицю 29 вересня – добре, що вона невелика. Потім вирішили поговорити з людьми у всіх барах на цій вулиці – на нас дивилися дуже великими очами. Лише потім, після підказки, зрозуміли, що треба їхати у парк Миру. Того вечора ми наїздили 130 кілометрів – самі не розуміємо, як так вийшло. Коли немає однозначної підказки – це клас!
– Що ви зробили з призом?
– Ми так стомилися, що навіть не торкалися ще. Роботи навалилося... стоїть ящик у багажнику, де його і залишили.
– Як вам вдавалося позбавитися «хвостів»?
– Ми одразу зрозуміли, що потрібно «гасити» емоції й не видавати місце суперникам. Є також інші хитрощі, але про них розповсюджуватися ми не будемо.
– Травми були?
– Так – на трубах незначні подряпини, садна – там, де раптово закінчувалися металеві підпорки під ногами. Але там я загубив подарунок дружини – золотий кулончик... Гра варта заходу

Нарешті скінчилася нічна мряка. Через хмари визирає ранок. Сліпуче світло розважального центру, де оголошуються результати. Ніяково почувати себе серед блиску та розкоші. Геть зморені п’ятигодинним випробуванням, у теплих куртках та брудному взутті, ми можливо, й виглядали героями. Та все ж були різким контрастом респектабельній молоді, яка о третій ночі потягувала коктейлі й гарцювала на танцполі паті-бару. Переможці та найстійкіші із нас приєднуються до тієї тусовки. Решта ставить машини і їде додому. Дорогою, минаючи місця наших пошуків, жартуємо. Трохи сумно, що не перемогли, однак рятує гумор.
У грі, де виручає інтелект та винахідливість, ми за браком досвіду витрачали фізичні сили. Вискакували натовпом із авто й галасували як навіжені. Снували з ліхтариками руїнами та комунікаціями, збиваючи одне одного з ніг, у неймовірному екстазі емоцій. Ще опівночі, натрапляючи на одиноких перехожих або таксистів чи охоронців, зустрічали відверте здивування та прагнення зрозуміти, що шукають десятки людей у такий час і з таким натхненням! І вельми проблематично було пояснити, що нам у суцільній темряві потрібні чотири цифри, написані чорною фарбою невідомо де.
Але ж ми торкнулися нічного життя свого Кременчука, його таємниць та несподіванок. Шиномонтаж, виявляється, дійсно, працює оперативно, коли колесо натрапило на цвях, ДАІшники ретельно слідкують за «шумахерами», оптовики на ринку готують харч для ледачого городянина, а ліхтарі на шляхопроводі вимикають о першій ночі, коли перемога майже поряд і світло потрібне, як ніколи. А чого варта зустріч із заступником мера (він і справді повертається з роботи о пів на дванадцяту ночі!)?. Високий службовець не на жарт перейнявся нашою проблемою і хвилин десять ламав голову над загадкою про «підземних мешканців», влаштувавши під стінами міськвиконкому своєрідний «Брейн-ринг». Врешті-решт ми відпустили сумлінного посадовця і рвонули лазити каналізаційними люками в протилежному районі міста.
Ми були командою. Ми ділилися куртками й запальничками, перев’язували поранену руку нашому «бійцю». Підставляли плече суперникам і спиралися на нього ж. Ми й залишаємося командою. Ми проходили випробування…
Шоста ранку. Місто прокидається. Несміле сонце миттєвим променем пробиває морок. Це - шлях до самоствердження. Смішні  і романтичні, в краватках, макіяжі і без даху в голові, ми, дякувати організаторам, знайшли екстрім серед буденного життя. Не перед екраном TV чи за святковою чаркою. За кермом власної ерудиції. Кажуть, «Нічний дозор-2» стартує за два тижні. 
Марія ДОЛИНА з команди Авторадіо

Команда ТЕЛЕГРАФістів