До шкільних їдалень завозять найдорожчі продукти. Кому це вигідно?

У п’ятницю, 18 березня, члени депутатської комісії розповідали журналістам про результати перевірки діяльності комунального підприємства “Об’єднання їдалень шкіл та учбових закладів” (директор В. М. Костиря). “Об’єднання...' завозить продукти до шкільних їдалень шкіл міста. Сьогодні воно фактичний монополіст у галузі шкільного харчування. Завдяки цьому встановлює необгрунтовано високі ціни. Депутатська комісія працювала за зверненнями батьків, а також окремих журналістів. До комісії увійшли депутати Добрик, Урін, Огородніков та інші. Згадані вище депутати – кожен зі своєї позиції -  розповіли журналістам про порушення та прорахунки, знайдені у роботі “Об’єднання...”.
У цілому депутатська комісія  визнала, що ціни на продукти дійсно зависокі, треба вишукувати резерви. Чому вони зависокі, комісія чітко не визначилась. Це мали з’ясувати  журналісти. Але! Треба віддати належне організаторам прес-конференції – вони зробили все, щоби  унеможливити журналістську перевірку. Вийшло це в них досить невимушено. Спершу прес-конференцію  планували на понеділок. Потім перенесли на п’ятницю. Що у нас п’ятниця? П’ятниця у нас -  останній шкільний день перед канікулами. Коли журналісти після прес-конференції кинулись до шкільних їдалень, вони знайшли зачинені двері – приходьте за тиждень.
Але хто сказав, що при зачинених дверях шкільних їдалень неможливо знайти інформацію?  Шукай, і знайдеш.

Схоже, саме цей лозунг узяло на озброєння “Об’єднання їдалень шкіл...” Наводимо ціни, за якими воно постачає продукти до шкільних їдалень:

Відпускні ціни на продукти для їдалень шкіл міста з 1 січня 2005 року

Для порівняння: за поданням управління розвитку підприємництва та торгівлі міськвиконкому у січні 2005 року м’ясо – найкраща яловичина – вирізка (а не котлетне м’ясо) коштувала на ринках  у середньому 24 грн. 50 коп.
Яйця за 7 грн. – це взагалі особисте цінове досягнення “Об’єднання...”. У січні яйця коштували від 3 до 4 грн. Така ж ціна утримується в торговій мережі сьогодні. “Об’єднання...” продає яйця школам за 5 грн. (станом на 15.03.05).

Як повідомила член депутатської комісії пані Добрик, “Об’єднання їдалень шкіл...” неефективно використовує  надану йому виробничу площу – здає її задешево в оренду приватним підприємствам  – навіть і по три гривні за квадратний метр. І на цьому втрачає кошти, які можна було б пустити на розвиток підприємства та поліпшення дитячого харчування! Депутат Урін підтримав пані Добрик, і зауважив, що орендну плату треба підвищувати.
“ТелеграфЪ” зацікавила така незрозуміла  щедрість “Об’єднання...” – м’ясо у школи воно привозить за 30 гривень, а площі здає в оренду за три. Чому? Точніше, кому?
Згідно з інформацією міського Фонду майна, “Об’єднання...” здає в оренду площі ТОВ “Океан” та ПП Папіашвілі. Ці угоди пройшли узгодження у Фонді майна і носять затверджений типовий характер. “Об’єднання...” також здає площі в оренду ЗАТ “Птахофабрика “Росія”; ВАТ “Полтавакондитер”; ДП “Кондитерпромторг – Кременчук”; ПП Коба О. І.; ПП Дяденко Л. Г.; ПП Жорняк В. О.  Ці угоди не пройшли узгодження у Фонді міського майна  (інформація отримана у Фонді минулого тижня). На сьогодні немає можливості визначити, наскільки вони відповідають вимогам закону.
До речі, підприємці-орендарі  тут не винні. Узгоджувати документацію має орендодавець – у даному випадку директор “Об’єднання...”  Костиря. Вона цього не зробила. Чому?
А хто його знає, чому? Можливо, пані Костирі прізвища деяких підприємців здалися дивно знайомими. Наприклад, підприємець Жорняк Валерій Олексійович має дружину Жорняк Людмилу Григорівну, яка  працює начальником управління розвитку торгівлі та підприємництва міськвиконкому.
Угоди оренди, зазвичай, не узгоджуються з трьох  причин – або угод взагалі немає, або вони не відповідають чинному законодавству. Або комусь ліньки. Але останнє – не про пані Костирю – як вона повідомила, її робочий день починається з шостої ранку.

Журналісти зацікавилися цінами на шкільне харчування значно раніше за депутатський корпус. Почалося все з того, що редактор газети “Освітянська хвиля” зустрілася на зупинці з давньою знайомою – шкільним кухарем. Та розповіла, що в школи завозять яйця за сім гривень десяток.  Редакторка пішла по школах – дізнаватися про ціни. Одразу після цього їй зателефонувала директор “Об’єднання їдалень шкіл та учбових закладів” пані Костиря – і поцікавилась, чого це пані редакторка чіпляється до кухарів?
Паралельно журналіст “Вісника Кременчука” теж зацікавився темою шкільного харчування. Написав  статтю. До номеру вона не потрапила. Кореспондент “Телеграфа” також займалася цінами у шкільних їдальнях. Сходила до їдальні десятої школи. Одразу після цього їй зателефонувала та сама пані Костиря. З тим самим запитанням – чого це ви там ходите? Після телефонної розмови мадам швиденько приїхала до “Телеграфа” – і напрямки до головного редактора. З розповіддю про те, що конкуренти підкупили геть усіх журналістів, аби знищити чесну пані Костирю.
Кореспондента, який займався темою у “Телеграфі”, відсторонили. Тему, звичайно, не закрили. Її передали іншому – автору даної публікації.
Панове, то що ми маємо у результаті інтриг у стилі “харчоблок”?  Журналістів поміняли. Але ціни на яловичину котлетну не змінилися – 30 грн./кг. Можливо, пані Костирі замість того, аби інтригувати, варто було зайнятися здешевленням цін для шкільних їдалень?

Коли “ТелеграфЪ” дізнався, що “Об`єднання їдалень шкіл...” котлетну яловичину до шкіл завозить за ціною 30 гривень кілограм, перше, що нас зацікавило – чому  “Об’єднання...” з такими цінами взагалі виграло тендер на шкільне харчування в Автозаводському районі?
Згідно з тендерною документацією, заявки на  конкурс подали два підприємства – КП “Об’єднання їдалень шкіл та учбових закладів” (директор В. М. Костиря) та ТОВ “Почин” (директор А. Ю. Лурьє). Як пояснила голова тендерного комітету пані Олена Білаш (Автозаводський районний відділ освіти), організація “Почин” подала на конкурс неузгоджену документацію. У прайс-листі були вказані одні ціни на продукти, у калькуляційних картках – інші. Набагато вищі. Наприклад, у прайсі ціна сметани – 4,80 грн., у калькуляційній картці – 6 грн. Масло вершкове у прайсі коштує 13,52 грн., у картці – 16,90 грн.
Фактичний розрахунок за спожиті продукти проводять саме по калькуляційних картках. Таким чином підприємство “Почин” декларувало нижчі ціни, а торгувати збиралося за більш високими. Документація “Об’єднання їдалень шкіл...”, навпаки, задовольнила тендерний комітет – невідповідності цін там на той момент не було. “Об’єднання...” виграло тендер. В угоду сторони не внесли вимогу обмеження торгової націнки. Так “Об’єднання...” отримало можливість гнати націнку абсолютно безконтрольно.

За інформацією директора “Об’єднання...” пані Костирі, до шкільних їдалень потрапляє лише м’ясо вищого та першого сорту. Якщо погортати документацію у різних школах, часто натрапляєш на визначення  “котлетне м’ясо”. Котлетне м’ясо – відповідно до ГОСТу – може мати 20 % жирового прошарку.  М’ясо вищого сорту, навпаки, не може включати жирову та з’єднувальну тканини. М’ясо першого сорту може  мати незначну кількість жирової та з’єднувальної тканини.
Запитання: якщо до шкіл завозять котлетне м’ясо, куди в цей час зникає м’ясо вищого сорту?   

Ще раз нагадаємо – “Об’єднання їдалень шкіл та учбових закладів” продає  яловичину  школам за найвищою у місті ціною – за 30 гривень за кілограм. У магазинах та на ринках міста максимальна ціна вирізки з яловичини – 25 грн. Звідки ж “Об’єднання...” узяло таку надмірну ціну?
Як з’ясувалося з пояснень директора  “Об’єднання...” пані Костирі,  винен  фермер Іванов. Ціна м’яса формується, виходячи з ціни за кілограм “живої ваги” бичка. А бичків “Об’єднання...” купує у фермера Іванова аж за 16 грн. 50 коп. за кілограм “живої ваги”. 
“ТелеграфЪ” вирішив з’ясувати, як це міським торговцям вдається заробляти гроші, продаючи яловичину за 25 гривень, коли “Об’єднання...” ледь виживає, продаючи за 30?  Ми виходили з того, що 16 грн. 50 коп. -  типова ціна, і міські торговці теж купують бичків за 16.50.
Отже,  прийшли ми у гастроном на вулиці Бутиріна (навпроти СБУ) і запитали продавця м’ясного відділу про ціну “16.50”.  У відповідь він поцікавився, чи ми не здуріли? Де це ми знайшли таку “пришелепувату” ціну?  У Кременчуці м’ясники беруть бичків за сім, максимум – вісім гривень за кіло “живої ваги”!  Нам стало соромно за свою необізнаність.
Можливо, ми й необізнані. Зате уперті. З тим же “пришелепуватим”  запитанням ми звернулися до м’ясника у Будинку торгівлі – а ви теж – як “Об’єднання...” - купуєте бичків за 16.50 за кіло “живої ваги”?  М’ясник – високий такий, серйозний мужчина – обтер руки об фартук, глянув на нас жалісно і відказав: “Я не такий дурень, щоб купувати за 16.50. Де ви таку ціну взяли? Може, ви й психа знаєте, який за такі гроші купує?!”   Ну, дискусія про психів – справа слизька. А з м’ясниками – ще й небезпечна. Тому ми пішли собі далі.
Прийшли до редакції і зателефонували до відділу головного технолога ВАТ “Кременчукм’ясо”. З тим самим запитанням – про 16.50. Нам ввічливо пояснили, що таку ціну чують вперше. Спеціалісти ВАТ  “Кременчукм’ясо” більше знайомі з цифрами 7.70 – 8.70 грн. за кілограм “живої ваги” (яловичина).
Що відбувається? Кременчуцькі м’ясники дивляться на тебе, як на телепня, коли питаєш у них “про 16.50”. Профі з “Кременчукм’яса” взагалі про таку ціну не чули. Де ж директор “Об’єднання...” пані Костиря узяла цю фантастичну  цифру?  А, ну звісно  – у фермера Іванова Івана Івановича. Тільки де ж той фермер? 

Директор “Об’єднання їдалень шкіл і учбових закладів” пані Костиря переконує, що організація  завозить до шкільних їдалень лише  м’ясо вищого та першого сорту. Наскільки це відповідає дійсності?
У жовтні минулого року – тільки-но “Об’єднання...” почало обслуговувати школи Автозаводського району – вибухнув перший скандал. Директор школи № 30 пані Шевченко відмовилась приймати м’ясо, завезене до школи. За словами директорки, воно було “чорного” кольору, у плівках і аж ніяк не схоже на першосортну яловичину.  Про скандал написала “Освітянська хвиля” (№ 12).

Наводимо порівняльні ціни: до шкільних їдалень “Об’єднання...” завозить котлетну яловичину за 30 грн./кг. До їдальні міськвиконкому яловичина (вирізка) завозиться за 26.50 грн./кг. До їдальні податкової адміністрації – за 26.53 грн./кг.

Саме так оцінила якість посуду у шкільних їдальнях Автозаводського району член депутатської комісії пані Добрик.  “ТелеграфЪ” поцікавився, чи треба розуміти дану фразу як офіційну оцінку? Пані Добрик уточнила, що мала на увазі вік, а не стан каструль – старі каструльки. Але чисті! Аж блищать – як свідчення того, що ми бідні, але чесні.
Зі свого боку, депутатська комісія і пані Добрик особисто внесли пропозицію – запропонувати Автозаводському райвиконкому  закупити новий посуд для шкільних їдалень – треба допомагати дітям.
Посуд – справа серйозна, тим більше у їдальнях. “ТелеграфЪ” зацікавило, хто – відповідно до угоди між “Об’єднанням їдалень шкіл...” та Автозаводським райво – має забезпечувати стандартним кухонним посудом шкільні їдальні? Згідно з пунктом  2.1 угоди “Об’єднання їдалень шкіл...” зобов’язане забезпечити шкільні їдальні столовим та кухонним посудом, інвентарем, миючими та дезінфікуючими засобами, спецодягом. Угода підписана директором “Об’єднання....” пані Костирею (30.09.04).
Тоді у чому проблеми? “Об’єднання...” зобов’язане забезпечувати їдальні відповідним посудом, але не виконує свої зобов’язання. За які заслуги район має закуповувати замість “Об’єднання...” ще й посуд?
У таких випадках школярики зазвичай запитують: “А шнурки им не погладить?»

Під час прес-конференції журналісти запропонували директору “Об’єднання їдалень шкіл та учбових закладів” пані Костирі назвати постачальників м’яса для шкільних їдалень.  Пані  повідомила, що “Об’єднання...” закуповує бичків у фермера Івана Івановича Іванова. Співпрацюють з фермером вже вісім років – бо він вирощує надзвичайно смачних бичків.  Проживає роботящий фермер у селі Омельник.
Кореспонденти “Телеграфа” вирішили познайомитися зі скромним героєм ланів -  фермером Івановим.  Спершу ми поїхали до села Омельник Кременчуцького району Полтавської області. Відвідали Омельницьку сільраду. Адже там працює землевпорядник, через якого проходять реєстрацію усі фермерські господарства. Землевпорядник Грицак Надія Іванівна повідомила, що фермера Іванова Івана Івановича в Омельнику немає. Секретар виконкому Омельницької сільради Інна Володимирівна Гнєдаш  також засвідчила, що фермера Іванова Івана Івановича в Омельнику не існує. Трохи помовчавши, серйозна пані секретар запитала, чи не з КВН це ім’я – Іван Іванович Іванов? Ми пояснили, що не з КВН. А з відповіді  директора “Об’єднання їдалень шкіл та учбових закладів” пані Костирі.
Такий вийшов нам облом. Знайомство з фермером не відбулося. Можна було б їхати додому. Але є в цій історії одна хитрість – Омельників насправді два. Другий знаходиться у Кіровоградській області. Ми подумали – а раптом фермер Іванов саме там вирощує своїх супербичків?
Микола Якович Базилевський – голова Омельницької сільради  (Омельник-2) – повідомив, що фермера Іванова Івана Івановича в Омельнику  Кіровоградської області немає. Так вдруге вийшов нам облом.
Між іншим, Микола Якович – чоловік серйозний та  зайнятий – поцікавився, чи не граємося ми, розшукуючи фермера зі смішним ім’ям  Іван Іванович Іванов?  Сам   Микола Якович стільки років на селі працює, а про фермерів з такими ініціалами не чув. Ми відповіли, що теж не чули. Поки не послухали пані Костирю - директора “Об’єднань їдалень шкіл та учбових закладів”.

Була така стара, здається, англійська казка про велетня Барабека, який з’їв сорок чоловік, сорок корів, сорок сирів та ін. Барабек був поганим хлопцем – зажерливим. Не хочеться вважати Барабеком маленького симпатичного цуцика Шарика, який несе караульну службу в “Об’єднанні їдалень шкіл та  учбових закладів”.  Не хочеться, але нічого не вдієш – згідно з поясненнями директора “Об’єднання...” пані Костирі  виходить, що м’ясо з’їв Шарик. Йому допомагали собаки Люська (майже ротвейлер) та  Жанка (молода мама).
Яке м’ясо вони з’їли? Ну звісно ж, дитяче!  Член депутатської комісії  депутат міськради Урін розповів наступне. Комісія з’ясувала, що до шкільних їдалень “Об’єднання...” завозить (за документами)  лише яловичину вищого та першого сорту. Комісію зацікавило, куди дівається м’ясо другого сорту?  Директор “Об’єднання...” пані Костиря пояснила –  м’ясо другого сорту (пані уперто називала його “кістками”) з’їдають собаки, які охороняють “Об’єднання...”. А Шарик у них бригадир.
Порахуємо, скільки м’яса лопає бригадир Шарик зі своєю шайкою – Люською та Жанкою?  Самі ми  - як ви вже зрозуміли – у м’ясі ні бум-бум – дурити нас на прес-конференціях легше нікуди. Тому за серйозним коментарем “ТелеграфЪ” звернувся до визнаного спеціаліста м’ясопереробної  галузі  – завідувачки виробництва ВАТ “Кременчукм’ясо” Надії Михайлівни Ткаченко.  Ми попросили її роз’яснити, скільки з коров’ячої туші виходить м’яса вищого, першого та другого сорту? Скільки кісток?
Пані Ткаченко пояснила: при промисловій обробці  відповідно до ГОСТу  з туші першої категорії (а за 16.50 за кіло “живої ваги” – це ж лише перша категорія) виходить у процентному співвідношенні: 20 % вищого сорту; 45 % - першого; 35 % - другого. Якщо узяти тушу за 100 %, вихід власне м’яса становить 75,5 %. 24,5 % припадають на кістки, жили та сухожилля.
То виходить, Шарик з компанією лопають 35 % м’яса та ще й 24,5 % плівок, жил та кісток! І не тріснуть вони?
І це ще не все!  Депутатська комісія (схоже, вони, як і ми – у м’ясі ні бум-бум), коли цікавилась, куди зникає м’ясо другого сорту, забула поцікавитися, куди діваються субпродукти?  У  кожного бичка є серце, легені, величезна печінка і делікатесний язик. Пані Костиря стверджує, що “Об’єднання...” закуповує бичків, а не туші. Тож і у її бичків  має бути печінка. І язик. І де вони?
Знову Шарик  з’їв? У-у-у, гурман нещасний! “ТелеграфЪ”, звичайно, друг тварин. У скрутні зимові часи ми їх  навіть підгодовуємо. Але щоби песика язиками та печінкою годувати – цього навіть  шеф “Телеграфа”, громадянин не бідний, собі не дозволяє. Втім, може  шеф просто жметься, а пані Костирі, навпаки, для цуциків нічого не жаль?