«Моя колега – підпільний диктатор!»

«Я очень дорожу своей работой. За нее хорошо платят.  И коллектив у нас был дружный. Но последнее  время стало очень тяжело.  У нас в коллективе есть сотрудница. Когда она пришла, ее почти не заметили.  И должность у нее была очень маленькая – извините, точнее не могу назвать.  Но  этой сотруднице удалось убедить нашего директора в том, что она – единственный и незаменимый на фирме человек.  Якобы,  только на ней все держится!  А все остальные – бездельники и бездари.  Директор ей верит.  Ему так удобно, наверное. У этой сотрудницы много  власти.  Она бесцеремонно вмешивается в работу всех отделов  фирмы.  Даже в экономический – хотя у нее нет специального образования. И всех критикует и учит.  Проекты какие-то безумные придумывает.  Директор их одобряет.  А фирма уже понесла очень большие убытки.  А сейчас в нашем бизнесе и так все  нестабильно.  Эту сотрудницу все ненавидят. Но за указаниями  все равно идут к ней. Моя подруга называет ее подпольным диктатором.  Подскажите, пожалуйста, как можно бороться с таким человеком?» Очень надеюсь на ответ, Н.

Ось такий лист  отримала редакція. Тема видається   нам надзвичайно актуальною. Адже майже у кожного на роботі є особа, яка нічого корисного не робить, окрім того, що отруює усім життя. Тож варто про це поговорити.

Диктатура посередності

Диктатор – і домашній, і службовий – може бути  лише прихованим.  Якщо він діє відкрито, це не диктатор, а лідер з різним рівнем успішності.  Адже лідер – керує  людьми. Диктатор – їх гнобить.

Диктатор завжди приховує свої маніпуляції під маскою  безкорисливості і фанатичної відданості  роботі.  Саме диктатори полюбляють просторікувати про «роботу за ідею, а не за гроші».  При цьому саме диктаторам вдається мати найбільшу зарплату у фірмі.  Але вони ніколи не визнають, що працюють за гроші. І ніколи не погодяться з вашими контраргументами.  

Жінка-диктатор у трудовому колективі намагається   керувати усім і усіма.  Під виглядом професійної  допомоги  вона  втручається в абсолютно різні виробничі процеси.  При цьому демонстративно  дає  зрозуміти  керівництву, що її втручання обумовлене бездарністю та лінощами усіх інших співробітників.

Жінка-диктатор, як правило,  ніколи не стає просто начальником або стає ним  ненадовго.  Адже така посада передбачає відповідальність.  А коли в її руках зібрані усі приховані важелі  управління, вона усім розпоряджається, але ні за що не відповідає.

Пані-диктатор  імітує бурхливу професійну діяльність. Вона завжди заклопотана, часто залишається «попрацювати» після  закінчення робочого дня.  Певний час  чимало  співробітників  щиро вірять, що на цій святій жінці  тримається уся робота.  І якщо її не стане, усе піде прахом.  А диктатор  таку  версію активно підтримує.  Як правило, вона організує свою роботу так, щоб усі від неї залежали.  Приховані диктатори зазвичай мають репутацію  абсолютно  незамінних  та дуже  працьовитих.  Але за їхньою працьовитістю  ховається вміння створювати видимість довгого та тяжкого процесу  роботи – саме  вони люблять розповідати, як «просиділи усі вихідні (або усю ніч) над звітом».

Тривалий час у  колективі намагаються не помічати  руйнівної влади диктатора.  Але за директивами покірно йдуть саме до неї, а не до  керівника  підприємства.  

Магічне  дзеркало. Як упізнати диктатора

Підпільних диктаторів у робочих колективах часто називають «вампірами».  Вразливі співробітники  часто скаржаться на погіршення самопочуття   після спілкування з  диктатором-вампіром.  Якщо пам’ятаєте,  вампірів завжди викривали дзеркала – вони не віддзеркалювали їхню вампірячу постать.  Крім  викривальних дзеркал, існує ще кілька ознак, за якими можна упізнати прихованого диктатора.  По-перше, вони завжди намагаються  створювати враження бездоганних – самовідданих, безкорисливих, невтомних.  Але неможливо 24 години на добу прикидатися бездоганним.  Диктатори дуже довго тримаються. Але їхні проколи бувають надзвичайно очевидними.  Крім того, диктаторів явно виказує  звичка постійно апелювати до совісті співробітників.  Такі заклики  спрямовані на те, щоб  приховати  відсутність совісті у самого диктатора.  Зверніть також увагу на ваші особисті  відчуття.  Усіма  своїми  промовами та діями диктатор націлений на те, щоби  співробітники  постійно відчували свою неповноцінність та бездарність у присутності такої  безгрішної  особи, як наш  диктатор. Отже, якщо поруч з кимсь із співробітників  ви постійно відчуваєте  моральний дискомфорт такого роду, задумайтесь – чи не прихований диктатор поруч?

Зрештою, фізіономісти  стверджують, що у диктаторів є характерна зовнішня прикмета: у них завжди трохи наморщений ніс – наче вони принюхуються, звідки  тягне помиями.
У публікації використаний авторський матеріал М. Розанової «Тиран,
ангелу подобный»

Що робити?

Відповідь на це запитання дає професійний психолог-організаційний консультант Костянтин Слісенко:

- «Підпільними диктаторами», як ви їх назвали, стають  люди певного складу.  Як правило, це акцентуйовані особистості.  Їм притаманна амбіційність, яка часто переходить у патологію.  Диктатор  цілком  комфортно почувається  у стані перманентної  війни.  У той самий час, пересічну людину постійні з’ясування стосунків та напруження виснажують і приводять до нервових зривів.  Отже, з’ясовувати стосунки або вступати у дискусію з диктатором, намагаючись його переконати, не варто.  Диктатори деструктивні за  своєю  суттю.  Тому одна з рекомендацій – послідовно їх ігнорувати.  У ситуації  ж, про яку йде мова у листі до редакції, найліпше було б  звернутися до керівництва фірми з пропозицією чітко виписати схему оцінки  компетентності працівників.   Вона  допоможе повернути стосунки у робочому  колективі до конструктивного  русла.  І  виявить прихованого диктатора.  Адже, якщо  працівник  відповідає чітким параметрам, заданим оціночною  схемою,  стане  явним те, що обвинувачення  у некомпетентності – це  лише суб’єктивна  оцінка  диктатора.  І вона відображує його особисте  ставлення,  а не є  об’єктивною оцінкою професійних  здібностей   співробітника.  Хочу також зазначити, що ефективно мінімізувати  результати деструктивної діяльності диктатора  вдається лише тоді, коли цього бажає і колектив, і його керівник.