БлогЪ: Податки очима людей

Я – приватний підприємець і сплачую податки. Роблю це вчасно і якщо не з задоволенням, то з усвідомленням усієї важливості виконання громадянського обов’язку. Кошти переводжу через клієнт-банк. Ходити в касу не люблю, не хочу і вважаю незручним. Паперові податкові звіти відносила власноручно. Стояла в черзі, слухала, як чиновниці роздратовано й нетерпляче «виховують» сусідів-платників.

Мені, правда, не грубили, але щоразу до моїх паперів були якісь надважливі зауваження:
- У вас галочка стоїть не в тій клітинці. Підіть купіть бланк і все перепишіть!
- У вас оця цифра в 12 рядку вписана, а в 14-му – ні. Підіть купіть бланк і все перепишіть!
- У вас бланк видрукуваний, а отут від руки цифри вписані. Підіть купіть бланк і все перепишіть!

На пропозицію дописати цифру чи доставити галочку відповідали: Ну що ви! У нас так не можна. Або все від руки, або все друковане. Жодних виправлень!
Не дивно, що процес звітування мене харив і напружував. Аж тут добрі люди підказали, що ці документи так само можна відправляти натисканням кнопки в комп’ютері. Зрадівши, спробувала здійснити магічну операцію. З першої спроби не вийшло, звернулася до техпідтримки банку, там допомогли розібратися і звіт «пішов». Через якийсь час перевірила – а податкова пише, що звіт не прийнято через помилку. Суть помилки я зрозуміти не змогла, тож пішла в податкову за роз’ясненням.

Але тут вам не банк! Спочатку мене перенаправляли від віконця до віконця. Говорили роздратовано: «А я аткуда знаю? Ідітє в n-ю сєкцию, может, там скажут». Нарешті в якійсь із секцій трапився співробітник, який начебто відповідає за електронні звіти. Зустріч була холодною:

- Откуда я знаю, что у вас не так?
- Тоді скажіть мені, хто знає? Ви вже 4-й співробітник, у якого я намагаюся проконсультуватися.
- Никто не знает! Я отвечаю за електронные отчеты, но я не знаю, почему ваш не принят. Раз не принят, значит, что-то неправильно. Проверяйте.
- Я не розумію, що не так, тому прошу допомоги. Можемо ми перевірити разом з вами? У мене є роздрукована відповідь податкової, давайте подивимося.
- У вас наше програмное обеспечение и ключи?
- Ні, я відправляла через клієнт-банк.
- Так в банке и выясняйте. Поставят себе клиент-банк, еще что-то. Что, нельзя наше ПО поставить?
- У банку все перевірили. Це податкова не прийняла звіт. Користуюся клієнт-банком, бо мені так зручно.
- Так приходите и сдавайте бумажные отчеты. У вас их что, не принимают?
- Я плачу податки вчасно і пунктуально. Паперові звіти – це вчорашній день. Не хочу витрачати на них час і папір. Ви можете допомогти мені налагодити електронне звітування або підказати, хто допоможе?
- А я вам говорю, что никто не поможет. Приходите и сдавайте отчет. Это ваши проблемы.

Врешті, після наполегливого нагадування, що я вважаю важливішим платити податки, ніж звітувати про це, хлопець таки погодився подивитися в мій папірець.

- Так у вас же тут цифры неправильные (код другой)! Зачем вы такие написали?
- А де можна перевірити правильність цифр? Я не вчила їх напам'ять.
- Я же вам сказал, что у вас неправильные!
- Я не заперечую. Просто цікавлюся, де можна знайти й перевірити ці коди?
- Не знаю! Понаписывают неправильно, а потом проблемы. Исправьте здесь, и все получится.

До комп’ютера мене, звичайно, не допустили. Пішла додому, відправила звіт з виправленими цифрами. Сьогодні побачила повідомлення, що звіт доставлено, а через годину – що він не прийнятий. Помилка вписана вже інша: «таке підприємство не зареєстроване». Сподіваючись, що це через те, що кілька разів натискала кнопку «відправити», пішла знов у податкову. В коридорі стоїть кілька людей, у віконечку сидить чиновниця. Підходжу, прошу перевірити, чи є звіт.

- Как я вам проверю? Программа не работает! Как вы думаете, почему люди стоят?

Програма так і не запрацювала навіть через годину. А мене переслідують думки:
Я не хочу думати, чому стоять люди. Я не вмію бачити через стіни, чи працює програма. Навіщо мені виховні бесіди з податківцями? Чому вони дивляться на мене з презирством та зі зневагою? Чому дозволяють собі в присутності клієнтів обговорювати інших платників, які «ленятся прийти, так шлют почтой что попало»? Чому підвищують тон на людей, якщо ті чогось не розуміють? Чому ставляться до платників, як до злочинців? Як ми сформуємо культуру сплати податків, якщо кожен контакт з податківцями коштує нервів, часу і зневіри? Чому так важко перейти на сучасні шляхи комунікації з державою?
Я ненавиджу крики про #зрада. Пишу цей пост заради вирішення проблеми, а не для того, щоб дати привід полаятися. Дуже сподіваюся на конструктив та змістовні відповіді.