Про унікальну виставку кераміки у Кременчуці

Виставка вийшла по-справжньою казковою. Та й як інакше, якщо автори – діти.

Заходите до зали – й вашу увагу відразу привертає віконниця, що імітує вікно, в якому виглядає бабуся й кіт. А на підвіконня стрибнув горобець. У кутку вікна – плете свою павутину павук. І всі ці персонажі – керамічні. Окрім віконниці, звичайно. Та й вона є посланням із минулого століття.

-Їй років сто, - розповідає Віктор Карнаух, керівник студії декоративно-прикладного мистецтва. – Раніше були столяри, які робили саме віконниці. Їм їх замовляли. Зараз таких не роблять.  Це в одному місці міняли вікна на пластикові, а ці забрав мій знайомий, він їх реставрує. От я в нього випросив одне. Ми з дітьми декорували його, і ось маєте. Бабусю зробив я, а кота, горобця, павука – діти.

Далі по боках від віконниці – декоративні керамічні тарелі, прикрашені старими рушниками з домотканої тканини.  

-Декоративні тарелі – це моя робота, - каже Віктор Олексійович. – У них закладена тема Христа. Це розпис, характерний для гуцульської кераміки.

Два кутки зали прикрашені надзвичайними світильниками. Цю красу, звісно, краще побачити на власні очі, але спробуємо хоч приблизно пояснити. В один світильник вмонтований справжній великий морський ліхтар із маяка. І хоча ліхтар морський, але тема навколо нього – лісова: на спеціальний каркас прикріплена ціла купа різних керамічних фігурок звірів, є чималий павук, маленькі глечики. Зверху великий керамічний глечик. Усе це задекоровано сухими й пофарбованими гілками самшиту. Присягаємося: ви такого ніде не бачили, але це дуже класно!

Основа іншого світильника – по типу старої гасової лампи. Зверху причеплений керамічний глек, знизу – маленькі глечички. І велика сушена рибина – якщо не помиляємося, лящ. Також світильник прикрашають в’язані серветки-квіти. І чого там тільки ще немає. І все це поєднується у дивовижну гармонію. Ось це вам приклад справжнього мистецтва декорації.  

-Це природа зробила і діти, а я все це поєднав, - скромно каже Віктор Олексійович.

У кутку зали стоїть керамічний обігрівач, прикрашений кольоровим плавленим склом. Може легко нагріти кімнату площею 4 квадратні метри. До речі, у Віктора Карнауха є ідея створити керамічні ікони для воїнів АТО. І керамічні пічки.

Поряд з обігрівачем примостилася велика керамічна черепаха. Чи це не казка?

Роздивившись великі об’єкти виставки, припадаємо до декількох столів, які рясніють безліччю маленьких і не дуже керамічних виробів. Це кращі роботи учнів за 15 років існування студії. 

-Це не гурток ліплення, а студія, де діти перш за все вчаться відтворювати світ, який вони бачать, - пояснює Віктор Олексійович. – Вони не ліплять, що хочуть, їм дається завдання. Наприклад, циркова тема. А в кожної дитини вже свої асоціації й думки, як цю тему розкрити. Даю завдання й запитую: «Що таке цирк?» А дитина відповідає: «Це там, де сміх» «А що таке сміх?» І виявляється, дитина не знає, що це таке, не може пояснити. А сміється тому, бо всі сміються. Запитую: «Клоун був?» «Був». «Який він?» «Не знаю». «А ведмідь був?» «Був». «А він який?» «Не знаю». Тобто не завжди дитина звертає увагу на те, що бачить. Даю завдання відтворити те, що вони бачили в цирку. І це змушує їх бути більш спостережливими, уважними до того, що їх оточує. Це формує їх як самостійну особистість, із власним баченням світу. І це основне моє завдання як керівника.

А діти своє завдання виконують за 10 хвилин, уявляєте?

-Свою думку вони створюють руками. Так дитина і розвивається, - каже Віктор Карнаух.

Хоча ліпити починають не відразу. Перші 10 занять вчаться поєднувати глину. Є ж певні прийоми з’єднання. Якщо їх не застосовувати, то все розпадеться. Фігура має бути пустотілою, легкою і тонкою, наголошує Віктор Олексійович.

Коли зліпили фігурку, її одразу треба розфарбовувати, поки не висохла. Фарбують за допомогою пензлика кольоровою глиною по глині. Кольорова глина має консистенцію рідкої сметани. До речі, як пояснив пан Віктор, кольору глині надають різні домішки: якщо глина червона, то в ній є домішок заліза, жовтий колір – алюміній, зелена – багато міді, голуба – містить хром. І глина – це той мінерал, який потім віддає людині те, що взяв.

Розмалювали – виріб сушиться 2-3 дні. Глина повинна віддати зайву вологу. Після цього  - на випал у пічку на 6-8 годин при температурі до 900 градусів. У глині є плавкі елементи, і в печі вони сплавляються, пояснює майстер. Виріб стає міцним, монолітним, а не крихким. Після випалу, щоб була гарна й блискуча, проявила себе в повній мірі, покривається глазур’ю.

- До речі, голуба глина з Максимівки глазур не сприймає, відштовхує її. І плавиться при меншій температурі. Тому я використовую її в суміші, наприклад, з конструктивною опішнянською глиною, - каже пан Віктор. – А з голубої глини виходять прекрасні вироби – на виставці є скринька для прикрас. Але вони не покриваються глазур’ю.

Діти тільки ліплять і розписують. Всі інші етапи виконує їхній керівник, бо, за правилами, діти до цього не допускаються.

Якщо вони хочуть забрати виріб додому, то роблять два на одну тему: один забирають, інший залишається у студії.

На виставці представлені вироби на різну тематику: «Україна», «Зимова казка», «Дикий ліс». «Підводний світ», «Табун», «Замкова тема», «Анімалістична тема»… І чого там тільки немає: зайці, кабанці, олені, котики, собаки, ведмеді, сніговики, риби, коні, замки, скриньки… І все таке тепле й натхненне. Ніби живе.

- А що ви хотіли, - каже Віктор Олексійович. – Глина – це ж унікальний матеріал. Ви зустрічаєтеся з нею кожний день. Вона є всюди. У наших предків вся хата була глиняна: стіни, долівка, стеля… І навіть черепиця. А глина має своє власне магнітне поле. І люди з такими хатами були здоровіші. З глини протези роблять, і вони чудово приживаються. Людина ж із глиною на одній хвилі. Глина – основа нашої нації. Вона виховувалася в глині. Тому ми й створили цю студію разом із відділом культури міста і виховуємо тут українців. Глиняних, - сміється Віктор Олексійович. 

Виявляється, з глини можна навіть бронежилети робити! Принаймні Віктор Карнаух робив бронежилети для наших солдатів, яких відправляли в Афганістан.

-Береться глина, запікається при температурі 2000 градусів, потім перемелюється на пил і забивається в оснастку – куля не пробиває, - розповідає. 

І на виставці глина навіть під стелею. Там летить керамічний літак «Б-51» - американський бомбардувальник часів Другої Світової війни. Та Данило Карнаух, автор літака, пофарбував його в синьо-жовтий колір. Як і горобців, що летять за літаком.

-Ця композиція – символ вільної України, яка літає, мов птах у небі, - пояснив хлопець.

А ще під стелею багато керамічних янголят. От ще чому так тепло в цій заліJ

- Немає різниці, чим ти займаєшся. Головне – бути налаштованим на створення, - переконаний Віктор Карнаух. – А далі все просто. Я займаюся живописом, графікою, керамікою, проектуванням та оздобленням інтер’єрів… Моє завдання – показати, що світ прекрасний. Але на це треба звертати увагу. Якщо не звертаєте увагу, то й не робите його таким. Треба розуміти, що прекрасне, а що ні. І наскільки воно прекрасне. От дивіться, що створила ця дитина. Тема була «Домашні собаки й коти». Котик маленький, але бачте, який характерний. Як японська нецке. І в кожної дитини свій кіт. Це різні образи, різна пластика, характер.

Світильник із морським ліхтарем, глеком і глечичками, купою керамічних фігурок тварин, декорований сухими гілками самшиту.