«Крючковаті лапи тягнуться до нашої художньої школи...»

Минулої п’ятниці в Кременчуцькій художній школі відкрилась виставка, присвячена видатному кременчужанину – передвижнику Олександру Литовченку. 

В полудень, у п’ятницю, в художній школі зібралось чимало симпатичних гостей –  всі, як один, люди мистецтва.  Прийшов режисер Троїцького театру Сергій Ситник, художній керівник ансамблю «Славутич» Олександр Смоляков, зібралось чимало художників і  музикантів. Звісно, не обійшлося без преси, чиновників і меценатів. Керівництво школи з хвилюванням чекало прибуття міського голови пана Бабаєва. Пан голова не прибув. Тож почали без нього.

 Перед гостями емоційно виступив директор художньої школи пан Родін. Він розповів усім, хто цього ще не знав, що в нашій кременчуцькій художній школі вчився наш знаменитий земляк – Олександр Литовченко.  Згодом він став передвижником і прославився, як майстер історичних полотен. Виходить, що школа наша – історична, і має отримати ім’я видатного земляка.  А заразом – і хоч якийсь захист від різних загарбників, що підступно накидають оком на чудову шкільну територію –  центр міста, три хвилини до Придніпровського парку, великий двір. У дворі, до речі, розбитий концептуальний сквер, який шкільні дотепники колись обізвали «Русько-японською війною» – а все через те, що на шкільному подвір’ї свого часу  хотіли створити і стильний японський сад, і милий російський садочок. Вийшов русько-японський гібрид.  Тут малі художники влітку сидять, дихають відносно свіжим повітрям, і старанно малюють вишукані  іриси та простенькі спіреї. 

І все це тихе мистецьке щастя може піти прахом!  Ми прямо здригнулися, коли директор школи драматичним тенором виголосив: «Они протягивают крючковатые, кровожадные лапы к нашей школе!».  

Він образно розповів про бізнесменів-забудовників, які ще з часів перебудови почали цікавитись територією школи. І досі цікавляться, гади.  На жаль, досвідчений пан директор ухилився від пропозиції преси оприлюднити прізвища підступних бізнесменів. Замість цього він гостинно запросив усіх відвідувачів на вишуканий мистецький фуршет. Гості поводились чемно – хто делікатно узявся за сьомгу, хто – за бокал із голіцинським вином, а чимало відвідувачів подалися роздивлятися дитячі роботи.  

Робіт було багато, і були вони дуже гарні – адже для виставки відбиралися найліпші. Загалом же у шкільних фондах зберігається близько 700 учнівських робіт – тих, які визнали найкращими у різні роки, починаючи з 1974-го.

Школа наша насправді видатна. І виховала вона не одного лише Олександра Литовченка.  Тут вчився Віктор Мусіяка (нині живе і працює в Парижі).  Викладав Олег Ліпченко (живе і працює в Канаді), Ганна Арламова (живе і працює в Німеччині).

Нині в школі викладають відомі митці – Олексій Рубанов, Інна Мосієнко, Світлана Готвянська, Тетяна Шуляк. Більшість з них – члени Спілки художників України, їхні роботи експонуються на престижних європейських (і навіть китайських) виставках. Все це – показники високого рівня Кременчуцької художньої школи. Її, до речі, відвідує 380 дітей. Тож, хочеться сподіватися, що міська влада вбереже художню школу від таємничих «крючковатих лап».

За останні роки в школі вдалося провести ремонти, які суттєво поліпшили її вигляд.

Колись ці хлопці звались гуртом «Зниклі прибульці». Тепер вони вільні музиканти, які грають на виставці.

Пан Гриценко – єдиний депутат Кременчуцької міськради, який зайшов подивитися дитячі роботи.  Взагалі-то депутати сюди не ходять.

Олександр Литовченко – кременчужанин, передвижник, друг Крамського та Шварца