Рабська праця

Минулого тижня у Міському палаці культури (МПК) пройшли драматичні збори – працівники палацу спілкувалися з представниками міської влади. Тема –  працівникам пропонують погодитись «добровільно» на зарплату в межах 75% ставки. Це для людей працездатного віку. Пенсіонерам взагалі доведеться перейти на 50% ставки. 

Розповісти про це до МПК приїхали віце-мер з гуманітарних питань пан Малецький та начальник міського відділу культури пан Кондрашов. Пан Кондрашов пояснив все просто: держава виділяє на потреби кременчуцької культури 16 мільйонів гривень. Потрібно 20 мільйонів. Минулого року держава дала 16 млн. 122000 грн., міський бюджет додав 2млн. 200 000 грн.  

Загальна сума покрила 90% потреб на зарплату працівників культури. Цього року держава дала 16 млн. 353 000 грн., міський бюджет виділив ще 3 млн. Загальна сума покрила 75% потреб на виплату зарплат працівникам культури.  

Таке зменшення цілком обгрунтоване – адже зросли і ціни, і мінімальні зарплати. 

А в результаті, міська влада бачить єдиний, прийнятний для себе, вихід – запропонувати працівникам культури погодитись на неповну зарплату. І не на тиждень, не на місяць, а на півроку. Віце-мер пан Малецький досить обережно сказав, що влада дуже-дуже сподівається, що за результатами першого півріччя міський бюджет перевиконають.  І тоді буде нагода попросити депутатів міськради переглянути бюджет і підкинути культурі грошей хоча би на друге півріччя. Водночас відповідальний пан Малецький зауважив, що не може гарантувати саме такий перебіг подій, бо ніхто сьогодні не знає, чи вдасться перевиконати план надходжень до міського бюджету.  

Співробітники МПК слухали з сумом. Дехто – з відчаєм. Директор МПК пан Ситник наголосив, що в палаці працюють 23 жінки, які мають дітей-інвалідів. Чимало тут і матерів-одиначок, яким ніде шукати допомоги. Після переведення працівників на запропонований графік оплати праці (75% ставки) 126 осіб отримуватимуть зарплату, меншу за офіційний прожитковий мінімум – від 705 до 837 грн. на місяць. І так півроку.

Незважаючи на те, що співробітники МПК отримуватимуть 75% ставки, працюватимуть вони на 100% ставки. Керівники художніх колективів прямо запитали представників влади, що їм робити – чи можуть вони скорочувати кількість репетицій для танцювальних та театральних колективів відповідно до скорочення зарплати? Віце-мер м’яко сказав: «Я не маю права вас змушувати працювати, ми просимо вас самих оптимізувати роботу колективів. Чисто по-людськи зрозуміло, що ви ходитимете на роботу, як раніше, і проводитимете всі заплановані заходи». 

Оце, власне, і є ознака рабської праці – неоплачуваної і вимушеної. Одна співробітниця МПК запитала: «Скажіть, чому ми маємо працювати безплатно? Хіба це війна? Хіба німці нас захопили? Тоді чому?!» Справді, чому?

Лінія захисту. Віце-мер з гуманітарних питань пан Малецький, начальник міського відділу культури пан Кондрашов, директор МПК пан Ситник. Всі засмучені, всі пропонують «потерпіти».

Балетмейстер Василь Удовенко сказав: «Ми – не найостанніші люди. Ми – культурно-просвітницькі працівники! Ще Ніцше казав, що культура – це остання лінія оборони суспільства!»

«Поговорили...».  Працездатних переводять на 75% ставки. Пенсіонерів – на 50%.

«Не знаю, як житиму на 600 гривень разом з дочкою...»

Влада – і міська, і державна – так зворушливо пропонує «затягнути паски» заради високої мети. «ТелеграфЪ» поспілкувався з жінкою, якій реально «затягнули пасок».  Жінку звуть Олена, вона працює машиністом сцени в МПК і має 13-річну дочку.  Фотографуватися вона відмовилась, бо «не хоче бити на жалість»: 

– Олено, яку зарплату ви отримаєте після переведення на 75% ставки?

– У мене зарплата близько 880 гривень, тож на 75% отримаю десь 600 гривень. Якщо вирахують податок на прибуток, навіть нічим буде платити за квартиру, і на їжу не буде.

– Квартира ваша?

– Ні, ми з дочкою наймаємо кімнату у малосімейці. Мати моя живе окремо, в малосімейці, з іншим чоловіком, кімната там маленька, тож доводиться знімати. 

– Що ви їсте на сніданок?

– «Геркулес» на воді.

– А на вечерю?

– Якось викручуємось. У мене є дачна діляночка, отам їжу вирощую, з неї і живемо. Нам би дотерпіти до тепла, ми одразу переїдемо на дачу. Там просто хатка маленька, без плити, жити взимку там неможливо. А як весна, ми туди переїжджаємо з дочкою і живемо до холодів. Потім знову повертаємось до міста, знову шукаємо на зиму квартиру. Чесно кажучи, ще не уявляю, як ми житимемо на 600 гривень...

Під час виборів чинний нині мер пан Бабаєв обіцяв збільшити фінансування кременчуцьких закладів культури у 1,5 рази.  Обіцянку свою він не виконав. Міська влада не спромоглася ефективно допомогти місцевій культурі. Відповідно, у міських бібліотеках, Міському палаці культури та в краєзнавчому музеї почалась традиційна оптимізація витрат. Здійснюється вона теж традиційно – за рахунок зарплат працівників культури.

Начальник міського відділу культури пан Кондрашов про недофінансування закладів культури сказав:

– Щодо культури міська влада лише виконує делеговані повноваження. Ми взагалі цю галузь не повинні фінансувати. Гроші на культуру в держбюджеті розраховуються за формульними розрахунками. За цими розрахунками нашому місту потрібна одна музична школа, одна бібліотека, от і вирішуйте, що робити. Виходів три: або поскорочувати заклади культури; або поскорочувати працівників; або, вибачайте, поскорочувати зарплати. А що ви хочете? В Україні на потреби культури виділяється усього 0,5% від загального держбюджету! От і роби, що хочеш.