„Земля – селянам, вода – матросам, а жінки тим, хто їх любить!..”

Ялта. 1975 рік. Вона москвичка, він одесит. Вона дружина успішного високопоставленого чиновника, він „очеретяний” моряк. У неї син, у нього донька. Чарівна Вірочка та дотепний Костя крутять іскрометний курортний роман, який потім затягується на все життя. Підприємливий герой попереджає будь-яку примху коханки, а вона, безпосередня і прекрасна, стає для нього завжди бажаною. Можливо, тому що бачаться вони всього раз на рік, обманюючи рідних, що знаходяться у відрядженні. Це кохання долає величезні відстані і кордони, зміни в житті і власні сварки.  Герої пережили епоху Брежнєва і Горбачова, перебудову Радянського Союзу, дефолт 1998 року, трагедію 11 вересня 2001 у Нью-Йорку. Змінилися цінності і статус особи. У Віри зі звичкою жити так, як є, з’явився страх щось міняти. Костя ж потрапив на гребінь хвилі зі своєю кмітливістю і став успішним бізнесменом. Тепер фортуна посміхалася не освіченим, а тим, хто вміє робити гроші. І вже не він страждав, що вона не може залишити сім’ю, а навпаки.
Сочі, Рига, Стамбул, Одеса, Венеція, Ізраїль, врешті-решт знову Ялта. „Злочинців завжди тягне на місце злочину”, – пожартувала з цього приводу героїня роману.
На цих зустрічах завжди було 25 шикарних червоних троянд, які Костя дарував Вірі. І завжди закохані потрапляли на корабель невпинного часу, який в буквальному розумінні крутився на сцені в оточенні велетенських романтичних метеликів. Але так само як в аеропорту за браком квитків пасажирів записують у лист очікування, доля змушувала чекати героїв, коли вони нарешті будуть разом. Спектакль закінчується класично – весіллям... сина та доньки, які, можливо, й не підозрюють, що їхні батьки так і залишаються коханцями.
У виставі задіяні лише двоє акторів. Через це дивуєшся їх пам’яті: скільки ж це тексту треба вивчити, щоб три години говорити! При цьому ще й грати ролі так, щоб добитися аплодисментів, які часто лунали в залі.
Незважаючи на ідею краденого кохання, і, здавалося б, страждання людей, які вимушені все життя чекати чергової зустрічі, спектакль сприймається оптимістично.
Мелодрама, пересипана перлами анекдотів, жартів, крилатих фраз (див. цитати). Та навіть можна сказати, що вона повністю зіткана з них. Будь-який гумор тепло сприймається глядачами. А тут – герої спектаклю долають купу проблем з посмішкою, хоч подекуди крізь сльози. У всьому – відлуння життя, відлуння літа – адже Ялта... 

„Случай – это псевдоним Бога, когда он не хочет подписываться своим именем...”

„– Я вас спас от изнасилования!
– Каким образом?!
– Я вас уговорил”

„Если хотите рассмешить Бога, расскажите ему о своих планах”

„– Читать проповеди, дорогая, должен тот, кто чтит заповеди.
– Ну 11 заповедь мы с тобой выполняли всегда.
– Какую?
– Не попадись!”

„Любой брак – это несколько лет счастья, а потом мирное сосуществование”

„По-настоящему счастлив тот, кому разрешают оставаться самим собой”

„Прав был папа: „Жён меняют те, кто не умеет вовремя иметь любовниц”

„Нам дарована великая радость – не знать будущего”

„Эксгибиционизм в малых дозах полезен в любых количествах”

„Если бы мы пили только за то, во что верим!”

„Когда дует ветер перемен, дурак строит стену, а умный мельницу”

„Формула счастья: когда ты победил сегодня и есть за что бороться завтра”

„– Почему у итальянцев так много маленьких?
– Они думают, что вырастут и их заставят работать”.

„Мы с тобой как ночлежка дикобразов: вместе колется, врознь холодно”.

„У нас нет дисидентов. Одни отсиденты да досиденты”.

„Хвастаются Форд, Жескар Дестен и Брежнев своими часами. Форд достаёт свои, а там написано: „Выдающемуся промышленнику от президента Америки”. Жескар Дестен показывает часы, а там: „Дорогому президенту от любящих женщин”. Брежнев вытягивает свои часы и читает: „Графу Воронцову от графини Курагиной”.