Скрипаль на ринку

На Центральному ринку  мене зупинила стара шкільна вчителька. Тихенько узяла за лікоть і зашепотіла: «Ларочко, ось лише послухай, як прекрасно дитина грає! Лише подивись, яка вона гарна!»  Ані слухати, ані дивитися не було часу.  Але ж незручно просто розвернутися і піти. Тож довелось все-таки глянути на «дитину».
На  Центральному продовольчому ринку, якраз напроти кіоску з борошном стояла дуже гарна дівчина років 20-ти і грала на скрипці.  Грала чисто, грамотно –  без обірваних музичних фраз та без фальшивих нот.  Стало насправді цікаво, як такий музикант опинився на базарі, серед огірків та курячих стегенець?
 Ось що розповіла  Іріне (так звуть дівчину):
- Я живу в Комсомольську. Але там мене всі знають, грати на вулиці якось незручно, тому приїжджаю до Кременчука.
- Яка потреба грати на вулиці?
- По-перше, фінансова.  А по-друге, це – звикання до сцени, до публіки.  Після того, як пограєш на вулиці,  уже  не такий  великий  страх перед публікою на серйозних концертах.
- Ви чисто граєте. Маєте музичну освіту?
- Так, я закінчила вище музичне  училище  імені Глієра у Києві, а зараз  навчаюся у національному педагогічному університеті імені Драгоманова – теж у Києві, закінчила перший курс.
- Учитесь на платному відділенні?
- Ні, на безкоштовному, на «бюджеті».
- Ого! То, виходить, ви блискуче здали екзамени? Адже на «бюджет» так просто не поступиш?
- Ну, я дійсно непогано здала екзамени.
- На якому факультеті вчитесь, Іріне?
- Я вчусь на двох – на музичному та на практичній психології.
- Ого! Навіщо вам такий складний коктейль  із психології та музики?
- А я збираюсь за допомогою психології  донести до людей свою музику.
- Круто.  Слухайте, а чому все-таки обрали ринок  як сценічний   майданчик? Тут все-таки частіше лунає «Владимирский централ»,  ніж  Вівальді?
- Розумієте, найліпше за все я вмію грати.  А я вважаю, що людина має заробляти гроші тією роботою, яку вміє найкраще робити.  Для мене, наприклад, правильніше стояти тут і грати – може, комусь сподобається – аніж сидіти і торгувати морозивом.
- Батьки знають, що ви працюєте на ринку?
- Так, знають. Вони не заперечують. Кожен заробляє там, де може. Мені, наприклад, довелось і за кордон з’їздити на заробітки. Там, наприклад, гру на вулиці вважають такою ж професією, як і  інші.  Ти просто вуличний музикант, а не бродяга.
- Де за кордоном ви побували?
- Була у Китаї. Тиждень на гастролях  із  симфонічним  оркестром.
- Яке враження справив на вас Китай?
- Чудове! Він набагато кращий, ніж нам показують!  І там набагато вищий рівень життя, ніж ми думаємо. Там настільки все швидко реконструюється, стає таким космічним!
- Хочете мандрувати, Іріне?
- Так, мені б дуже цього хотілося.  Наприклад,  мандрувати з «Віртуозами Москви», хоч  би у  київських  солістах.  Але це вже, як Бог дасть. Треба багато працювати. Я старатимусь.
Ось так. У Кременчуці  з’явився  новий  музикант  – гарний і дуже вправний. Єдине, про що ми все-таки не ризикнули запитати Іріне, -  це  про  «містове».  Чи беруть з неї бритоголові  «мзду»  за роботу на ринку?   Втім, «ТелеграфЪ»  дещо  наївно сподівається, що  керівництво  Центрального продовольчого ринку убезпечить  дівчину від наїздів –  стане  меценатом, так би мовити.