Хто вбиває кандидатів у президенти?

У п’ятницю, 30 жовтня, у полтавській книгарні «Емпік» пройшла презентація першого українського журналу наукової фантастики «УФО» – «Український фантастичний оглядач». Про церемонію «Телеграфу» розповіла відома кременчуцька письменниця Наталя Лапіна.

Через паніку, інспіровану українським урядом, презентація пройшла тихо і скромно. Полтавці, налякані «пандемічними» віщуваннями прем’єр-міністра, позачинялися у квартирах і до книгарні не прийшли. Втім, знайшлося два десятки любителів літератури, яких не нажахав ані грип, ані пані прем’єр. Вони і стали першими читачами новесенького випуску «УФО». Журнал видається з 2007 року, і це перший україномовний журнал наукової фантастики. Щоправда, трохи раніше в Україні видавався журнал «Реальность фантастики», але творів українською мовою там майже не друкували.

Нам новий всеукраїнський журнал цікавий тим, що там працюють кременчужани. До складу редколегії «УФО» увійшов відомий кременчуцький автор Олексій Кацай. Науково-фантастичні твори (оповідання, повісті та навіть вірші) він пише більше 15 років. А паралельно – періодично працює на колишніх та нинішніх народних депутатів. На презентацію до Полтави наш земляк не прибув. А от кременчужанка Наталя Лапіна там побувала. Свої твори в «УФО» вона друкує від самого початку існування журналу. Чесно кажучи, нас це здивувало. Редакції «Телеграфа» пані Наталя відома, як автор фантастичних романів про кохання – фантастичних у тому сенсі, що всі вони мають happy end.

Тож нам цікаво було дізнатися, що в новенькому номері «УФО» надруковане оповідання пані Наталі «Посмішка старої пані», написане у стилістиці науково-популярної фантастики. Історія така. Живе собі немолода інтелігентна пані. І її страшенно дратують різні горласті кандидати у президенти. Та що вона може зробити? Лише виключити телевізор, аби їх не бачити. Втім, пані обирає інший – більш дієвий – спосіб, аби не бачити нахаб. Вона використовує свої суворо засекречені телепатичні здібності і ... Уявіть собі, сива пані ліпше за сивого Кашпіровського «заряджає» молодих і дуже симпатичних хлопців на ліквідацію набридливих кандидатів у президенти. Після ліквідації останнього кандидата, коли у країні запанувала тиша, пані нарешті посміхається. І її посмішка не зникає дуже довго – наче посмішка Чеширського кота.