Маленькі роботи великого монументаліста

Відкриття співпало із 75-річчям автора, який народився на Різдво. Тож  виставку можна вважати ювілейною.  Власне, так її визначає і сам автор, який зазначив: «Вообще-то, нужно молодеть. Рано мне сворачиваться. А я вот согласился вроде как в оберточку завернуться – выставку юбилейную организовать. С другой стороны, трудись, делай выставки, и будешь всегда свеж. И даже чуть-чуть уважаем».

Микола Анісімов – керівник Кременчуцьких художніх майстерень.   У Кременчуці живе з 1975 року. Переїхав сюди з Харкова, де досить довго та досить успішно викладав у знаменитому на всю країну Харківському художньо-промисловому інституті.  Після переїзду до Кременчука, Микола Тихонович певний час служив головним художником міста.  Схоже, саме відтоді він став улюбленим художником  кременчуцьких чиновників. В усякому випадку, на його виставки традиційно прибуває чимало поважних гостей. Цього разу виставку відвідали  начальник міського відділу культури пан Кондрашов, його заступник пані Більченко та голова Кременчуцької філії Спілки художників України пан Маньков.  А коли гості зібралися, спеціальний гонець (друг і товариш художника) вголос зачитав вітальну телеграму від ректорату Харківської державної  академії мистецтв та дизайну (саме на неї перетворився знаменитий Харківський художньо-промисловий інститут, де колись викладав пан Анісімов).  Заслухавши телеграму, ми подумали: круто.  Це ж як треба вміти підтримувати стосунки,  щоб новий, не знайомий з тобою,  ректор вітав тебе з ювілеєм після того, як ти вже 35 років не працюєш у його академії!  Вчіться, панове. І, може, вас теж колись привітає з ювілеєм який-небудь ректор.

Втім, творчість  Миколи Анісімова  шанують не лише ректори та чиновники.  Її знають  та щодня роздивляються  чимало  кременчужан.  Навіть ті, хто сьогодні, можливо, вперше чує  прізвище художника.  Бо Микола Тихонович – монументаліст.  Його масштабні роботи прикрашають чимало відомих будівель та установ Кременчука.  Повз них щодня проходять сотні мешканців міста. Студенти Кременчуцького державного університету, наприклад, щодня бачать вітраж  Анісімова, який прикрашає вестибюль головного університетського корпусу.  Курсанти Кременчуцького льотного коледжу по сто разів на день пробігають повз тематичний настінний розпис Анісімова «Політ» та вітраж «І на Марсі будуть яблуні цвісти!». Навіть робітниці старої кондитерської фабрики в обідню перерву роздивляються декоративний розпис Анісімова «Чай». Цим «Чаєм» свого часу була прикрашена заводська їдальня.

А от на виставці у художній галереї Микола Анісімов представив глядачам зовсім інші роботи – маленькі душевні етюди, написані у далекі студентські роки.  З берізками, сільськими церквами, сумними осінніми ланами  та старими рибальськими човнами.  Автор пояснив бажання експонувати свої юнацькі роботи так: « Це – ностальгія.  Я вже ніколи так щиро не напишу природу. З роками  майстерність зростає, а почуття, навпаки, потроху вмирають».

До речі, етюди дійсно зворушливі.  Директора кременчуцького  художнього салону пані Ямпольську вони зворушили мало не до сліз.  Коли пані почала розчулено  говорити про ніжні берізки, «які наче у танок вийшли на лан»,  ми теж налаштувалися  просльозитися.  Але саме у цей час гостей  почали запрошувати на фуршет.  Тож ми трохи  заспокоїлись. Та берізки все одно пішли оглянути ще раз – ану, як ми щось там недогледіли?  І справді симпатичні  березки, біленькі.  Стовбур, листячко – все у них  на місці.  Ви їх теж зможете побачити, якщо завітаєте на виставку до кінця січня.