Вечір високого кохання у ресторані «Маестро»

Вишукане – бо зійшлося, щоб  делікатно випити китайського  чаю, з’їсти теплий салат  та  послухати  джаз.   А  це  набагато складніше, ніж ковтнути горілки та дружно погорлати «Владимирский централ».  До того ж, вишукане  товариство  не просто слухало  джазові композиції, а  дві години поспіль отримувало  естетське задоволення від  «Поезії кохання у блюзових  тонах».  Оригінальна ідея такого  творчого вечора  належить Наталі Лещенко – вокалістці  кременчуцького джаз-бенду «Apple Jam».  Пані Наталія розповіла «Телеграфу», що воліла не лише долучити кременчужан до мистецтва джазу, а й ознайомити їх з любовною лірикою місцевих поетів.

Тож ролі впродовж творчого вечора джазу та поезії розподілилися так.  Пані Наталія співала – дуже і дуже якісно.  Полтавський саксофоніст Юрій Лимарь  блискуче імпровізував.  Відома кременчуцька піаністка та композитор Марина Пиримшоєва видавала не менш ефектні  імпровізації на клавішних.  А бас-гітарист Дмитро Матвєєв та ударник Олег Мокрий вправно  розставляли  акценти у запропонованих публіці джазових композиціях.  Публіка мліла і делікатно споживала легкі закуски.

А поети читали вірші про кохання.  Олександр Черепанов – відомий кременчуцький художник та автор збірки поезій «Разноцветные стихи» –  читав вірші  про кохання до власної дружини –  «негромкое, без театра и без сцен».  Від нього  ми також дізналися, що «все стихи о любви написаны – может, кровью, а может – слезой!».

Потім на сцені з’явилася відома кременчуцька поетеса, член творчого об’єднання «Славутич» Любов  Димченко.  Сумна жінка у чорному читала вірші про те, що хоче «любити красиво».  І благала в риму: «Только мне скажи, что ты сейчас ничей!».

І, нарешті, молодий кременчуцький автор і педагог Андрій  Ляшенко  прочитав вірші про «ніжні рученята» своєї коханої  та зазначив, що «без тебе  я – літак без  крил!»  Ми прямо засумували – ну що ж це таке?  Суцільні  драми на любовному підгрунті!  От і молодий  талановитий  автор  почуває себе безкрилим... Такою, власне, почуває себе і вся українська авіація...

Від невеселих роздумів про долю авіації та молодих поетів нас відволікла пані Наталія. Вона дуже ніжно  заспівала  старовинний  російський  романс.  Це було так класно.  У затишному залі мерехтіли  декоративні свічки, приємно  пахло коханням і кавою, і жінка у білій горжетці ніжно співала: «Не уходи, побудь со мною!»  А ми  що?  Ми з радістю.  Виходити з цієї царини джазу та високого кохання на бридкі та слизькі кременчуцькі вулиці абсолютно не хотілося.  Така вона – могутня сила мистецтва.