Матицин і благородні дами

Про це «Телеграфу» розповів кременчуцький художник Микола Горбаченко.

У міській художній галереї відкрилась виставка робіт кременчуцького художника-аматора Миколи Горбаченка. Тут ви можете побачити портрети найвідоміших громадян світу. І Кременчука.

Прийнято думати, що у самотнього чоловіка на пенсії шлях один – доміно та пиво. Або ж шлях другий і останній – його візьме під опіку енергійна самотня вдовиця, і він покірно лагодитиме їй стільці та тягатиме клунки з городу. А за це матиме домашній обід і відносно свіжу білизну.

Герой нашої історії пішов іншим шляхом – власним. Він навчився малювати. Все своє життя Микола Васильович Горбаченко працював – на металургійному заводі Комунарська, на кременчуцькому нафтопереробному, а згодом і на колісному. За освітою він – інженер. На пенсію вийшов у 2000-му. Дружина померла. Зате були два сини. Але живим залишився один.

Після виходу на пенсію, Микола Васильович просто не знав, що робити з купою вільного часу. Для людини, яка все життя багато працювала і практично не мала передиху, пенсіонерський «вільний час» – серйозне випробування. Блукати по генделиках герой нашої історії не любив, тож він почав писати вірші. Але якось воно не припало до душі. І в 2004 році Микола Васильович пішов учитися малювати. Прийшов до кременчуцьких художніх майстерень, знайшов відомого місцевого живописця Анатолія Котляра і попросив його навчити малювати – або дати хоча би якісь книжки та підручники. Художник виявився нормальним чоловіком – до прохання пенсіонера поставився без снобізму, щось показав, щось підказав, дав літературу. І інженер-пенсіонер сів за мольберт. Писав переважно портрети. «ТелеграфЪ», звісно ж, поцікавився, чому саме портрети – адже писати людей технічно складно. Микола Васильович відповів просто: «А я дуже люблю людей. Мене цікавлять їхні переживання, найбільше – їхня радість. От і пишу – усіх, кого поважаю».

Таких, до речі, виявилось чимало. Тут і Софія Ротару, і Джоконда, і старший брат Кличко, і Тимошенко, і невістка Миколи Васильовича, і президенти – пан Кучма та пан Ющенко. І відомий кременчуцький мільйонер та благодійник пан Матицин. А також Ісус Христос та чимало інших шанованих громадян. Дуже різнопланова вийшла портретна галерея.

Окрема тема у роботі Миколи Васильовича – копії відомих полотен. Він упевнений – зробити якісну копію дуже непросто. А непрості завдання йому завжди подобались. Так серед його робіт з’явилися копії полотен Пєрова, Рєпіна та Леонардо да Вінчі. А на черзі – нові непрості завдання. Добре, правда?

Як бачите, у людини завжди є можливість обрати власний шлях – далекий від звичних стереотипів. І цей шлях не вестиме – як шлях самурая або пенсіонера – лише до смерті.

Про Джоконду:

– Це ж така всесвітньо відома картина! Я навіть не знаю відомішої за неї. І гарна яка! Дуже хотілося написати самому!

Про Матицина:

– Я Володимира Митрофановича дуже поважаю. Стільки років із ним пропрацював. Він нашим директором був. Тоді він завод підняв на таку височінь! Дуже він хороший організатор.

Про Тимошенко:

– Ой, раніше вона мені дуже подобалась. Що вона така – як кремінь! Її ж усі вони бояться. І Янукович боїться. Вона залізна. Але зараз щось негаразд вона робить. Я там у них, у Верховній Раді, не буваю, точно всього не знаю, але бачу – якось недобре у неї...

Про президентів:

– Кучма – дуже серйозний мужчина, я його поважаю. А от Ющенко – все-таки він трохи слабіший за Тимошенко.

Про президентів:

– Кучма – дуже серйозний мужчина, я його поважаю. А от Ющенко – все-таки він трохи слабіший за Тимошенко.