Ніч із привидом

Перед інтелігентними кременчужанами матеріалізувався привид Іларії, що померла від кохання!

У світовому культурному середовищі існує три всесвітньо визнаних та шанованих привиди. По-перше, це привид Опери. По-друге, це трохи нудний, але дуже аристократичний Кентервільський привид. А третім ми самочинно призначаємо Кременчуцького привида. Бо він нам страшенно сподобався. До того ж, він цілком інтелігентний, блискуче закінчив жіночу гімназію, і взагалі походить із пристойної родини – хоч і не такої знаної, як лорд Кентервіль. Кременчуцького привида звуть Іларія. Це дуже мила дівчина. Дізнався «ТелеграфЪ» про неї від директора Кременчуцького краєзнавчого музею пані Гайшинської. А познайомили нас із привидом Іларії в ніч на середу, прямо у темній музейній залі.

Як ми сказали на початку, краєзнавчий музей відсвяткував День музеїв заходом, який мав офіційну назву «Ніч у музеї». Це вже ми його назвали «Ніччю з привидом» – бо так романтичніше. Тож ввечері у вівторок у музеї зібралось вишукане товариство. Вишукане – бо складалося, переважно, із громадян, які перемогли в історичній вікторині про Кременчук. Дами причепурилися, прибули у вечірніх сукнях та у пашмінах. Але все одно трохи пересварилися через місця в партері.

Зрештою, місць усім вистачило. Публіка всілася, і почався невеличкий концерт. Коли викладач третьої музичної школи Ольга Макарова заспівала: «Не возродить былых мечтаний в душе моей...», – публіка притихла і розчулилась. Романси швидко налаштували глядачів на романтичний лад. А тут працівники музею почали по черзі розповідати різні легенди та бувальщини старого Кременчука. І всі такі цікаві. Потім перед зібранням виступили знамениті «Скрипки Кременчука». А потім...

Потім нас запросили піднятися на третій поверх. А там із напівтемної зали назустріч нам випурхнув Кременчуцький привид – маленька гарненька дівчинка у зворушливій нічній сорочці. І з розкішним білявим волоссям. Привид ніжним дитячим голосом розповідав свою історію кохання, яку ми вже знали від музейних працівників. Справа у тому, що Кременчуцький краєзнавчий музей розташований у колишньому маєтку Володарських, власників тютюнової фабрики. Директор музею, пані Гайшинська, відшукала серед історичних документів та спогадів кременчужан страшенно романтичну історію про цей будинок і цю родину. Виявляється, у старого пана Володарського була дочка Іларія – уся така ніжна, мила та вихована. І вона покохала сербського офіцера – слава Богу, військових у Кременчуці завжди вистачало. Офіцер її теж покохав. Так вони таємно кохали один одного, аж поки деспотична матуся Іларії не надумали видати її заміж за якогось підстаркуватого заможного пана. Іларія ридала і сиділа під домашнім арештом. А сербський офіцер блукав навколо її будинку і так сумно зітхав, що уся челядь ридала, дивлячись на нього. А потім жорстока матуся Іларії сказала офіцеру, що дівчина вже виїхала зі своїм старим женихом з міста. І закоханий сербський офіцер застрелився прямо на бойовому чергуванні. А Іларія, як дізналася про це, теж померла. Від кохання. І відтоді привид її блукає залами музею. А іноді, як от на День музеїв, з’являється перед кременчужанами. Іларія була дуже вихована дівчина, тож і привид її чемний та вихований, нам він дуже сподобався.