«Я хочу купити ваше тіло»

Це – Марта. Вона має власний салон, для якого шиє ніжні весільні сукні. Щоправда, їх ніхто не купує. Ще у Марти є симпатичний коханець Марк. Щоправда, він не хоче з нею одружуватися – бо не бачить у цьому сенсу. І Марті, і Марку нудно жити. Їм нудно разом. І нудно у маленькому місті, де нічого не відбувається – ніхто не одружується, не закохується, не народжується і не помирає. Навіть дощ у тому мертвому місті не йде.

Зрештою, Марта бере і помирає – прямо посеред вечірки. Романтичній дівчині здається, що її смерть може щось змінити у мертвому місті.

Тому-то і приємно дивитися п’єси, поставлені університетським театром – і обрані самими студентами. В них так багато зворушливої віри у те, що людське життя та смерть можуть якось вплинути на світ. «ТелеграфЪ» запитав режисера театру «Лілея» Олену Тимофієву – за якими ознаками трупа обирає п’єси для постановки? Олена Борисівна розповіла, що найчастіше п’єси знаходять самі студенти. І, зазвичай, це щось «проблемне» – про складні особисті стосунки, пошуки сенсу життя та нерівну боротьбу зі світом і суспільством. Так студенти обрали і п’єсу Неди Нежданої «Коли повертається дощ».

«Проблемні» п’єси рідко бувають веселими. Але майже завжди виявляються цікавими. Так вийшло і цього разу. До речі, якщо вам цікаво, хто і чиє тіло хотів купити (ми цей фрагмент навіть у заголовок винесли), так там був такий собі симпатичний директор міського цвинтаря. Це він чіплявся до жінок із пропозицією купити їхнє тіло – посмертно. Такий оригінал. Ви сходіть, подивіться. Цілком можливо, вам сподобається.