Пані Тетяна розписує порожні пляшки гарнющими квітами!

Ми теж так думали. Думали-думали, аж  раптом переконалися, що маємо примітивне  прямолінійне  мислення. Бо, наприклад, для пані Тетяни  – художниці та викладача образотворчого мистецтва – порожня пляшка – це, так би мовити полотно, на якому вона малює різні ніжні квіти та загадкові середньовічні містечка.  Ми, коли вперше побачили розписані нею пляшки, дружно  сказали: «Оба-на!»  А що ще казати, коли бачиш пляшку з-під бридкого «Советского шампанского»,  вкриту ніжними  золотистими  квітами  в’юнка?  Або горілчану пляшку, на якій полум’яніють  гарнющі  лілеї?  Краса, коротше кажучи.

А зайнялася цією красою пані Тетяна  роки три тому.  Поїхала якось до  сестри, що живе у Києві та працює у хімічній  лабораторії.  А сестричка їй раптом узяла і подарувала спеціальні фарби для розпису по склу.  Подарувала і  скромно так  попросила розписати хімічний посуд.  Тетяна  розписала – і обом сестрам страшенно сподобався результат. Відтоді пані Тетяна  узялася збирати та  розписувати  склотару ( як ми звикли називати порожні пляшки).    Згодом, після пляшок,  дійшла черга  і до маленьких баночок  з-під розчинної  кави.
Одна проблема – не любить автор  зберігати у своїй  квартирі  усі ці скляні  шедеври, воліє якнайшвидше їх здихатися – найчастіше віддає   ще одній  сестрі.  Тепер у тої  на полицях вишикувались  симпатичні  баночки,  розписані  конваліями,  ірисами та  лілеями.  Приємно, мабуть, бути квасолею,  яку зберігають у такій гарнющій баночці.

Втім,  розписні пляшки – не головне захоплення пані Тетяни.  Вона викладач.  З 1994-го року  викладає образотворче мистецтво у Кременчуцькому педагогічному  училищі.  І не просто викладає, а отримує страшенне задоволення від своєї роботи!  Точніше, від її творчої  частини.  Як нам розповіла пані Тетяна, їй дуже цікаво спілкуватися зі студентами та заохочувати їх до роботи.  Але вона страшенно не любить виставляти оцінки.  Адже  мистецтво – така тонка матерія, яку не можна точно виміряти за 12-бальною шкалою.  Більше того, на глибоке переконання Тетяни, оцінки заганяють мистецтво у надто жорсткі рамки. Тому вона вигадала  власну схему – виставляє дві оцінки студенту: одну – за творчість, другу – за технічні навички, яких вимагають навчальні програми.  

І все-таки найбільше за гарнющі пляшки  та  викладацькі новації нас здивувала  інша  річ.  Уже майже наостанок, трохи розм’якнувши, пані Тетяна зауважила, що насправді  завжди мріяла бути класним керівником.  Причому  у дорослих дітей,  у студентів. А потім трохи помовчала і додала: «Я реалізувала свою мрію.  І за 20 років викладацької   роботи  жодного разу  у ній  не розчарувалась».

Ми подумали:  нічого собі, ось перед нами  жінка, яка, замість того, щоб скаржитись на нестерпне життя у провінції,  каже, що реалізувала свою мрію!  Про це варто написати! Що ми і зробили.  

«За  сбычу мечт!», панове.