«Репортаж із наркодиспансеру»

Десятимісячну дитинку привезли до реанімації. Вона несамовито кричала, не замовкаючи не на хвилину. Через кілька діб дитина померла. Маленьке виснажене тільце повернулося додому у маленькій труні. Лікарі визначили посмертний діагноз, якого ще ніколи не ставили – набутий цироз печінки. Він з’явився у десятимісячної дитинки, бо мама щодня прив’язувала їй до голови пляшечку, наповнену солодкою водою, змішаною з горілкою – щоб дитя смоктало її і спало. Так його і приспали назавжди.

Це історія із книги «Репортаж із наркодиспансеру», написаної головним лікарем кременчуцького наркологічного диспансеру Володимиром Пащенком та його колегою доктором Сербіним. Втім, книга має дублюючу – більш позитивну – назву: «Вирішуй – ще не пізно!?» У книзі наведені реальні історії про життя та смерть алкоголіків у Кременчуці. Кожна історія проаналізована доктором Пащенком із медичної точки зору. Також до кожної історії дається лікарська версія, як треба було би діяти, щоб уникнути трагічного кінця. Це важливо, бо усі 50 історій, наведені у книзі, завершились смертю фігурантів. Історії різні. Є цілком стандартні – про колишніх футболістів-п’яниць та повій-алкоголічок. А є і такі, що зруйнували цілком нормальні до того часу родини.

На думку лікаря Пащенка, саме формат оповідань про реальні події найбільш прийнятний для українського народу та притаманного йому архетипу. Автори сподіваються, що ці реальні історії хоча би когось зачеплять і навіть зупинять за крок від «точки неповернення».  
 На жаль, прочитати книжку зможуть, умовно кажучи, лише 100 осіб – саме таким мікроскопічним накладом вона видана. До речі, повністю за кошти авторів.