Історія з життя: Аромат хліба люблю з дитинства

Зараз мені вже 86 років, а я досі пам’ятаю аромат свіжого хліба, який мені пекла бабуся. Вона працювала на хлібокомбінаті і знала такі секрети приготування хліба, які ніхто не знав. Ті булки, що вона випікала і якими нас, онуків, пригощала, були дуже смачні.

Коли бабуся ставила опару на тісто, це був справжній ритуал. Нас попереджали, що не можна гучно розмовляти та балуватися, бо хліб не вийде.

Потім руками бабуся замішувала тісто, клала його у форми і ставила у піч. Через декілька хвилин вся хата наповнювалася таким ароматом, що не було ніякої сили терпіти та чекати, коли хліб буде готовий. Ми сиділи біля пічки та гіпнотизували вогонь, щоб він скоріше приготував нам ароматні ласощі.

Коли першу булку діставали, ми її одразу обгризали з усіх боків – скоринка була найсмачнішою.

Другу булку хліба бабуся завжди відносила до сусідів. Їхній батько загинув на війні, і бабуся хотіла побалувати сиріток смакотою.

Вже коли моя рідненька померла, я декілька разів пробувала спекти хліб, схожий на той, що вона робила. Але ні хлібопічка, ні духовка не дали того аромату та смаку, який був у моєму дитинстві. Я клала найрізноманітніші інгредієнти, але все одно смак був іншим.

Ніколи в житті ніде я більше не куштувала такого хліба. Але коли чула десь аромат випічки, одразу поверталася думками у дитинство. Мені здавалося, що бабуся поруч і спече мені свого хліба.

Вже декілька років я хворію, але Господь ще не покликав мене до себе. А ось коли я піду, сподіваюся, що зустрінуся зі своєю улюбленою бабусею і знов скуштую її хлібинку. 

Усім читачам та працівникам редакції бажаю міцного здоров’я та довгих років життя!