Діти і гроші. Соціальна нерівність в школі. Як вберегти психіку дитини?

Діти і гроші – тема делікатна. Чому ми думаємо, що перехід до ринкової економіки – це випробування лише для дорослих? Соціальна нерівність стала сильнішою і значно помолодшала. Школа, як дзеркало суспільства, відображає все, що відбувається в громаді в цілому. А суспільство наше зараз надзвичайно диференційоване: за прибутками, за способом життя, за доступом до соціальних благ. Підтвердження цьому ми зустрічаємо на кожному кроці.  “Мені наприкінці минулого навчального року довелося перевести дочку з так званої престижної школи у звичайну, тому що наша родина виявилася фінансово неспроможною, – розповідає “Телеграфу” мати 12-річної Тані, інженер. – Коли дитину треба було віддавати в перший клас, я, звичайно, вибрала школу, де, на мій погляд, серйозно підходять до вивчення певних предметів. На “елітність” обраного навчального закладу я вирішила не звертати увагу. Навіть думала, що співіснування в одному колективі представників різних верств населення піде дочці на користь. Раніше зрозуміє, що грошей завжди менше, ніж людей, які їх прагнуть. Але я жорстоко помилилася. Тривалий час проблеми типу “А Катя сказала, що мій светр з ринку, а їй мама в магазині купила”... більш-менш вдавалося вирішувати, до того ж із сумами батьківських внесків моя зарплата ще могла впоратися. Коли ми перейшли з молодшої школи у середні класи, проблеми загострилися. Якось нам затримали зарплату, і ми не змогли вчасно заплатити за школу. У Тані значно погіршився настрій. Під час душевної бесіди мені вдалося дізнатися, що вчителька щодня запитує у неї, коли мама принесе гроші. Однокласники це чують і сміються над нею. А кульмінацією стали останні батьківські збори наприкінці року, коли вчитель запропонувала зробити в кабінеті євроремонт. Заможні батьки сприйняли це як годиться. Коли середняки, і я в тому числі, спробували пояснити, що ця сума для нас завелика, одна забезпечена мама сказала: “Що ви тепер обурюєтеся, ви ж знали, в яку школу йшли”. Це підштовхнуло мене забрати дочку з елітної школи та віддати в іншу. Найякісніші знання не принесуть користі дитині з зіпсованою психікою. Поспілкувавшись з дочкою, я зрозуміла, що в сім’ях обговорюється фінансова неспроможність батьків однокласників, до того ж, вчитель випадково чи навмисне начебто невинними запитаннями про гроші стимулює соціальну розрізненість у класі”.

Діти за батьків не відповідають
“ТелеграфЪ” попросив розібратися у “грошових стосунках” між школою та батьками і знайти в цій схемі безпечне місце для дитини лікаря-психотерапевта Володимира Пащенка.
– Володимире Вікторовичу, чимало батьків школярів опинилися у складній ситуації. Категорично відмовитися від надання фінансової допомоги школі їм не дозволяє сумління чи сором, однак  негативний вплив перетворення вчительського столу на касу стає все очевиднішим...
– Я поділяю ваше занепокоєння. Варто зазначити, те, що зараз відбувається в школі, – це соціальне явище. Якщо раніше соціальна рівність хоча б декларувалася, то тепер – навпаки. Ми живемо в умовах соціальної нерівності, яка відкрито пропагується. Одні живуть багато, інші – бідно. Це дуже впливає на поведінку наших дітей. Вони, як ніхто, це відчувають. Щоб ми не робили, ми завжди повинні думати про те, наскільки це буде коректно стосовно наших дітей. В освіти зараз немає грошей, але навчати дітей треба. Я де в чому розумію психологію вчителя, який за умови відсутності достатнього фінансування намагається поліпшити навчальний процес і звертається за допомогою до батьків. За фінансовою допомогою. Однак за цим благородним прагненням “зробити як краще” ховається жорстока помилка. Не варто у погоні за матеріальним покращенням навчального процесу забувати про моральні аспекти, про психіку дитини.
Вчителі не мають права залучати до вирішення “грошових” питань дітей
– Свої дорослі проблеми вчителі та батьки не мають права розповсюджувати на дітей, вони не повинні на них впливати. Завдання вчителя – усіма силами зменшувати соціальну нерівність дітей, а не відбивати її, мов дзеркало.
– Як же цього уникнути, коли хтось із батьків здав гроші, а хтось не здав. А на уроці вчителька спитає: “Ваню, коли мама заплатить за школу? У неї що, десяти гривень немає?”... До того ж, часто батьки передають гроші дітьми...
– Я вважаю, що це грубе порушення моралі, етики, коли ми долучаємо дітей в ці “грошові” стосунки. Вчитель в жодному разі не повинен питати в учнів, коли батьки здадуть гроші.  А мама і тато в свою чергу мають знайти час і власноруч зробити батьківський внесок, не залучати до цього процесу дитину. Грошові питання вирішуйте рівний з рівним – дорослий з дорослим.
– Запис у щоденнику “Здайте гроші на крейду” – це допустима норма спілкування вчителя з батьками?
– Ні.
– Як бути, коли під час обговорення вартості ремонту класу частина батьків наполягає на сумі, яка іншим – не по кишені?
– Вирішення цієї проблеми – завдання вчителя. Він не має права відстоювати ту чи іншу сторону, наполягати на євроремонті, він повинен стати комунікатором між заможними і малозабезпеченими батьками. Вчитель має запропонувати ситуацію, яка задовольнить усіх. Головне, не забувати про принцип добровільності батьківських внесків. Дитина не повинна страждати через те, що її батьки відмовилися здавати гроші чи не мають на це можливості.

Завдання вчителя – всіма силами зменшувати соціальну нерівність дітей, а не відбивати її, мов дзеркало

Дитячі неврози через гроші
– Як залучення у “грошові стосунки” між школою і батьками  може нашкодити дитині?
– Це особливість  дитячої психіки – чутливість до будь-якої несправедливості. Розумові здібності і таланти дитини не залежать від статку її батьків. У школі більше за все має цінуватися саме розум, а не гаманець.
– Виходить, що коли Марія Іванівна запитує Вову в присутності  однокласників про гроші, які він за певних обставин не може здати, це викликає в нього почуття невпевненості в собі, у своєму майбутньому...
– Ще гірше. Це принижує його самоповагу. Невідокремлення дітей від “грошових стосунків” школа-батьки створює середовище для штучної селекції, де кращими стають не за свої заслуги, а за досягнення батьків. Відбувається розподіл на дітей першого та другого ґатунку. Це часто спричиняє неврози у дітей, дає підстави для подальшого невротичного розвитку. Це може мати різні прояви, від агресивності, до замкненості у собі, соціальної апатії.
– Отже, в ідеалі вчитель не має права обговорювати грошові питання ні з дітьми, ні з батьками у присутності дітей...
– Абсолютно так. Будь-яка інша модель цих стосунків буде некоректною та принизливою стосовно дітей. Розробка механізму надання батьками грошової допомоги  за умови відчуження від цього процесу учнів – завдання вчителя та адміністрації школи. Фраза “Твоя мама не передала гроші”, сказана в класі, в присутності інших дітей негідна педагога.

Розумові здібності і таланти дитини не залежать від статку її батьків

Соціальна нерівність у школі шкодить і бідним, і багатим
– Наскільки я зрозуміла, залучення вчителями і батьками до вирішення грошових питань дітей підсилює соціальну нерівність серед учнів у школі. Чим це виллється у дорослому житті бідним і багатим дітям?
– У дітей з незабезпечених родин падає самооцінка, зменшуються шанси використати свої здібності на повну силу: “Все одно у моїх батьків немає грошей на інститут, навіщо я буду гарно вчитися”. Дітям із заможних родин соціальна нерівність у школі шкодить не менше. Вони роблять головну ставку не на власні сили, а на гаманець батьків. Певний час це спрацьовує, але в дорослому житті обов’язково настане момент, коли основним добувачем стане син, а не батько. Моделі свого життя ми отримуємо в дитинстві. Успішний батько, який хоче забезпечити гідне майбутнє своїй дитині, повинен його вчити не заможно жити, а гарно заробляти.
– А що робити незаможному батькові? Невже пропагувати смиренність?
– Зовсім ні. Головне, пояснити синові чи дочці, що вони мають надіятися винятково на себе, свої здібності та розум. Переконати, що бідність родини – це не порок, це недолік, виправити його під силу людині, яка вірить у себе. Якщо сьогодні у вас немає грошей на екскурсію чи на крейду, скажіть про це дитині якомога чесніше, без агресії. Я розумію, важко за умови відсутності гривень у гаманці залишатися доброзичливим, але зробіть це заради дитини. Не провокуйте у дитини ненависть до багатших та до вчителя, який вимагає здати гроші. Не обговорюйте  ці питання в сім’ї в присутності дитини.
– Не секрет, що зараз у Кременчуці є звичайні, і, так звані, елітні школи. Елітність школи визначається не лише поглибленим вивченням певного предмета, а й марками авто, на яких батьки привозять дітей на уроки. На ваш погляд, такий розподіл навчальних закладів для заможних та для звичайних – це неминуче?
– Мені здається, що так. Цей процес неминучий. Але і батьки, і діти повинні усвідомлювати, що в цьому соціальному явищі немає драми і трагедії. Врешті-решт життя покаже, випускник якої школи краще реалізував свій потенціал.