Всі на тестування!

Близько 400 випусників, розбившись на невеличкі групки, стоять біля школи №30. Учителі, що нервують набагато більше за своїх вихованців,  бігають між ними, роздаючи поради. Потрапити до школи їм не пощастить, бо правила дуже строгі: дорослих пускають  за акредитацією, а учнів – за запрошеннями.  Тим часом у школі всі готові «до бою». «Встаньте до стінки, а то вас зараз зметуть», – лунає командний голос у холі. Близько 30 учителів ніби на розстріл вишиковуються під стіночкою, чекаючи на натовп випусників. Звучить команда: «Готовність номер один!» – і охоронці запускають учнів.  Діти заповнюють шкільний хол. Вони рєструються та роздивляються стенди, на яких написано їхні прізвища, а навпроти  - аудиторія та місце. Де хто сидить, визначали не у Кременчуці, а в регіональному центрі тестування –  Дніпропетровську.
Інспектори – саме так називають учителів, які проводять тестування в аудиторіях, розводять своїх підопічних по класах. Діти вже не такі веселі й безтурботні, як зранку. Видно, що вони  нервувують. В аудиторії інспектор відкриває конверт із завданням і роздає його учням. Всі  школярі пишуть один і той же варіант. На тестуванні не можна користуватись нічим, окрім ручки. Об 11.15 випусники починають відповідати на запитання. На вирішення тестів їм дають 3 години. В аудиторії стає тихо. Лише діти шмигають носами – такий собі, «хор сопливих». Та вже за годину перший кліент «дозрів». Одна з учениць впоралась із завданням. Поспішаю за дівчиною, що виходить з аудиторії, аби поцікавиться, чому вона так швидко впоралась. «Та я проставила галочки навмання, – напівніяково розповідає учениця школи №24. – На більшість запитань я не знала відповідей. Інколи, взагалі їх не читала». Олена пояснює, що насправді не дуже хотіла здавати історію, але її просто поставили перед фактом.

Як діти в карти грали
За новими правилами, із школи до 14.30 дітей не випускають. Тому прямуємо до так званої кімнати релаксації, у якій діти, що раніше закінчили роботу, повинні відпочивати. 
Насправді це просто актовий зал. Туди вже позлітались «перші ластівки». Хтось грає в карти, хтось гомонить і жаліється на дурні правила, які не дозволяють облишити шкільні стіни. Більшість учнів каже про те, що йти на тестування не хотіли. Або їм було потрібно лише тестування з української мови. «Це зайва трата часу. Мені сертифікат не знадобиться. – розповідає учениця школи №17.  – А у шпорах зовсім  немає сенсу! Бо якби я їх і робила, то ніколи не записала те, що нас запитували…». Діти кажуть, що з української здавати тести було не так важко, як з історії. Однак їхні оцінки будуть визначати не кременчуцькі освітяни, а дніпропетровські фахівці. Бо туди поїдуть на перевірку роботи наших школярів. Про результати перевірки учням обіцяють офіційно повідомити першого червня, але вже після третього травня їх можна буде знайти в Інтернеті. 

Що дає сертифікат?
Після тестування учням видають сертифікати із оцінками. На підставі цього документа, можна не здавати іспит у школі та вступний у вузі. Але сертифікати приймають не всі навчальні заклади. Наприклад, Києво-Могилянська школа або університет ім. Шевченка впроваджують власні іспити. «А я збираюсь вступати до льотного коледжу, - розповідає Юля, учениця школи №17. – Але там за сертифікатами не приймають. Отже мені доведеться знов складати іспити». Утім, самі вчителі кажуть, що їхні випусники минулого року таки скористались сертифікатами. «Наші діти вступили до вузів Харкова, Києва. Багато хто пішов до  нашого політехнічного університету», - кажуть вчителі. Однак додають: подекуди учням доводилось складати додаткові іспити. «У нашій школі десь 50% учнів поступили за допомогою сертифікатів, – розповідає директор школи № 30 Валентина Шендрик. – Бо оцінки були непогані: «8»–«11», навіть була одна «12». Інколи діти подавали документи до трьох вузів одночасно».
Минулого року за сертифікатами до КДПУ поступили 160 чоловік, до КІДУЕПу – 16, і  до КУЕІТу – лише 3.

Близько тисячі кременчуцьких випусників цього року пішли на тестуваня. Зараз школярі здають тести за бажанням. Однак вже з 2008 року Міносвіти збирається зробити їх обов’язковими

Нас запитали:
— Призівище якихось дядьків потрібно було співставити із галуззю їхньої діяльності. – каже Аліта, учениця школи №17 – Тобто, хто з них займався живописом, архітектурою, оперним співом…А я такі прізвища не пам’ятаю!
— Одне питання було взагалі з фізики – розповідає Ельвіра, учениця школи № 24. – Там було прізвище якогось чоловіка на букву П., потрібно було написати, яку теорію у фізиці він винайшов. Але ж це питання мало стосується історії…
— Було питання: назвіть точну дату, місяць, рік та місто, де після першої Світової війни стратили 28 японців. Вони б ще час страти  спитали! – хором твердять учні школи №8.

Учні школи № 8
Всесвітня історія сьогодні стала сюрпризом, – розповідають учні школи №8. – До неї не готувались. Взагалі,  інколи важко було зрозуміти суть питання. А завдання цього року складніші, ніж у минулому: це знаємо від знайомих. Українську мову було здавати не так складно, як історію. Там поміркувати можна було. Але вчителька з української, коли їй розповіли про завданя, сама замислилась.

Учні школи № 3
Ми здавали математику. Всі питання були складними. І хоча нам додали часу, але і завдань стало більше, порівняно із минулим роком. Останній рівень не вирішив ніхто! І від сертифікату толку ніякого немає. Все одно у престижних київських вузах з ним не приймають. До того ж тести все одно склали погано.