«Чому я падаю на рівному місці?!»

– Вообще, я падаю всю жизнь. То есть, я не помню, как это было в детстве. Но в школе, в старших классах, падала. Помню, с подружкой гуляли, я так на каштанах растянулась! Так обидно было. Джинсы новые вымазала! На лестнице часто падаю, оступаюсь. На улице могу на ровном месте упасть. Муж сердится, говорит, что со мной ходить опасно для жизни. Родители ругали, что ворон в небе считаю. Но чтобы так – еще никогда не было. У меня день рождения был, 30 лет. Отмечали в ресторане. Я прическу сделала, все вроде было хорошо. А потом танцевали – и я упала. Прямо посреди зала. Он меня уронил. Никого другого не ронял, а меня... Неудобно так, колготы порвала, конечно, настроение пропало... Муж злится. Почему со мной такое происходит?

Елена Р.

Коментар психолога

Експерт проекту «Сімейна сцена» – сімейний психолог Наталя Развадовська

– У першу чергу, треба виключити медичні причини такої поведінки. Я б радила Олені почати з терапевта, можливо, відвідати окуліста та невропатолога. Варто переконатися, що падіння не пов’язані із прогресуючим розсіяним склерозом та проблемами із зором і вестибулярним апаратом. Що стосується психології, тут можуть існувати інші причини такої поведінки. Відомий американський автор Луїза Хей, наприклад, стверджує, що травми, які ми самі собі влаштовуємо, – це прояви прихованого гніву на себе та почуття провини, сорому. Такої ж думки дотримується Анн Шутценбергер, автор відомої книги «Синдром предків». Іноді наші травми можуть бути пов’язані із почуттям провини перед кимось із рідних. У моїй практиці був випадок, коли жінка напередодні роковин із дня смерті батька, як кажуть, «на рівному місці» зламала руку. У процесі спілкування ми з’ясували, що вона почувала дуже сильну провину перед батьком через те, що її не було поруч, коли він помирав. На жаль, ми нічого не знаємо про життя Олени. Саме там треба шукати причини падінь. Наприклад, маленькі діти часто несвідомо беруть на себе відповідальність за погані стосунки батьків та їхнє розлучення. І, відчуваючи провину, так само несвідомо себе за неї карають. Деякі автори вважають часті падіння, подібні до Олениних, свідченням небажання йти певним життєвим шляхом. Про це теж варто подумати. Що вона хоче чи не хоче змінювати у власному житті. Олені взагалі треба спробувати проаналізувати власні відчуття. Згадати, про що вона думала та що відчувала – гнів, сором, роздратування, тощо – перед тим, як падала. Якщо відчуття або теми роздумів повторюються, це може вказувати на приховану проблему та «задушену» емоцію, яка і провокує таку травматичну поведінку.