Привіт із Великобританії – кременчужанам показали «Смішні гроші»

В останній березневий день, о 18:00 кременчужани та гості міста зібралися в міському палаці культури, щоб подивитися на акторів Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Вони вийшли на кременчуцьку сцену для того, щоб представити курйозну комедію з присмаком криміналу – «Смішні гроші». Автор «Грошей» – британець-драматург Рей Куні. На українську мову п’єсу переклала С. Пасічник. А от постановкою, музичним та художнім оформленням треба завдячити Заслуженому артисту України Андрію Бакірову.

Початок вистави був обнадійливим та багатообіцяльним: все почалося з музики та алкоголю. Джейн Перкінс увімкнула музику, налила в бокал віскі та чекала – ось-ось повинен прийти її чоловік-іменинник. В «квартирі» гучно грала музика і ніщо не передбачало біди. Але тут прийшов Генрі…

Коли Генрі переступив поріг квартири, він не промовив ані слова. Його рука відразу ж потягнулася за телефонною слухавкою. Дружина не звернула на це уваги та почала радісно щебетати, стягуючи із чоловіка пальто. Та коли до Джейн долинули слова Генрі, вона насторожилася. Чоловік телефонував в аеропорт та замовляв квитки на найближчий рейс куди-небудь. Жінка кинула своє стягування пальта з чоловікового плеча та обурено крикнула: «Генрі, який аеропорт, у тебе день народження?! Зараз гості прийдуть! Зараз же поклади слухавки, або я по-справжньому розсерджуся! Я заплачу!»

Генрі і вухом не повів та продовжив розмову. Після того, як він замовив квитки в Барселону, Генрі наказав Джейн швидко збирати речі, бо вони скоро їдуть в аеропорт. Джейн розгублено кидалася в різні кутки кімнати та не могла промовити ні слова. «Генрі, я тебе ніколи таким не бачила! Що сталося?!» – закричала Джейн. Генрі видихнув, сів та диван та почав розповідь.

«Я повертався додому в метро. Мені стало холодно, тому я потягнувся до свого кейсу, щоб дістати звідти шапку. Але замість шапки я виявив там … МІЛЬЙОН ФУНТІВ СТЕРЛІГІВ! Я не повірив своєму щастю! Перед тим, як прийти додому, я зайшов у бар. Там я випив подвійне віскі та зайшов у туалет, щоб перерахувати гроші. Потім я знову вийшов з туалету, випив і знову повернувся до туалетного перерахунку. А потім ця процедура повторилася знову. І ось я прибіг додому, щоб швидко зібрати речі і змитися за кордон. Адже людина, яка помилково взяла мій кейс, знайде там мої робочі папери та прийде до нас, Джейн! Це наш шанс перетворитися із Перкінсів в Рокфеллерів. Не втратьмо його!»

Ось так почалося театральне божевілля, яке тривало дві дії. Генрі, тримаючи в руках дорогоцінний кейс, був готовий на все. Генрі та інші герої комедії показали на своєму прикладі багато людських вад: можна безсоромно брехати, визнавати себе збоченцем (хоча таким не є), залишити свою дружину вдома, в Лондоні, натомість із чужою дружиною полетіти в Барселону. Можна зрадити друга, дружину. Інспектор поліції легко бере хабар, а потім заради ще більшого хабара згоджується на брехливі ігри.

«Смішні гроші», як байки Крилова, має свою мораль – ніколи не бреши. Саме таку істину і промовив герой вкінці історії: «Не треба було брехати». Адже його брехня втягнула в небезпечну історію з вбивством і дружину, і друзів, і двох копів, і таксиста, і чоловіка в масці та пістолетом. Постраждала навіть невинна кішка.

На сцені тривав хаос: одні герої швидко змінювали інших. З кожною хвилиною становище Перкінсів ускладнювалося. Чоловік та жінка загрузли у брехні немов у болоті, і ніхто не знав, чи виберуться вони звідти. З кожним новим неправдивим словом все більше та більше вони йшли вглиб. Але, як говориться, добре те, що гарно закінчується – Генрі розказав всю правду: то не його гроші. Чесність та людяність взяли гору. Правда стала рятівною шлюпкою для всіх.

Протягом всієї вистави в залі лунав сміх. Акторська гра була живою та емоційною. Можна з упевненістю сказати, що чернігівські актори справилися зі своєю задачею на відмінно: люди сміялися, щиро плескали в долоні та вийшли із залу з радісними, задоволеними обличчями.