БлогЪ: Хто ми і як називається наше місто Кременчук

У зв’язку з тим, що окремі мешканці Кременчука вперто наполягають, що самоназва «кременчужани (кременчужанин, кременчужанка)» є неправильною, а головне – «непатріотичною», виникло питання і про те, як правильно писати назву міста російською та іншими мовами: може, треба змусити всіх попереписувати словники, аби і українською, і російською, і китайською, й іншими мовами скрізь назву нашого міста писали з літерою «к» в кінці? 

Це і стало поштовхом для роздуму, що складається з двох частин – про самоназву городян та про традиції написання назви міста іноземними мовами. Підкреслюю, це моя суб’єктивна думка, яка жодним чином не претендує на роль наукового дослідження.

Частина 1

Як відомо, філологія, на відміну від математики, не є точною наукою, і тому нема і не може бути однакових, «залізобетонних» граматичних форм слів та найменувань. Особливо у такій багатій, барвистій і чутливій мові, як українська. 

Не в останню чергу це стосується етнохоронімів, тобто самоназв: тут велику роль відіграють усталені традиції, які не завжди можна пояснити правилами із підручника граматики.

Для найпростішого прикладу візьмемо назви старовинних українських міст, що походять від присвійних прикметників, спочатку відповідали на запитання «чий?» і мають однакові закінчення: Київ, Львів, Чернігів. 

Зараз мешканців Чернігова називають себе чернігівці (чернігівець, чернігівка), а от мешканці Києва – не «київці» («києвець», «києвка» чи «київка»), а кияни (киянин, киянка); Львова не «львівці» («львівець», «львівка»), а львів’яни (львів’янин, львів’янка). 

У Полтаві мешкають полтавці та полтавки («Наталка-Полтавка», але – «Нескорена Полтавчанка»!), а в Криму – кримчани (маю на увазі саме мешканців Криму будь-якої національності, а не представників корінних етносів - кримських татар, яких іноді називають кримцями від самоназви «киримли», і кримчаків).

А якщо підходити формально, то найменування мають бути суворо однаковими… Суперечки можуть тривати без кінця, але чи варто? Що це змінить у нашому житті на краще?

Повертаючись до кременчуцьких реалій, хочу зауважити, що ми, як жителі вільної європейської країни, повинні поважати своїх співгромадян, у тому числі і вибір ними самоназви.

Називаючи себе кременчужанами, мешканці нашого міста аж ніяк не порушують Законодавства України: адже жодним існуючим на сьогоднішній день законом не заборонено вживання слів «кременчужанин», «кременчужанка», «кременчужани». Нема такої статті ні в Конституції України, ні в Карному кодексі.

До того ж слова «кременчучани», «кременчучанин», «кременчучанка» не дуже милозвучні: «-чуча-» в середині слова швидше нагадує дражнилку. 

Щодо пропозиції «кременчуківець», «кременчуківка» - такий термін більше підходить мешканцям села Кременчуки Хмельницької області: там сільська рада офіційно називається «Кременчуківська», - отже, і мешканці можуть, при бажанні, називати себе «кременчуківці».

Згідно із Законом про місцеве самоврядування міська рада, наскільки я розумію, не має повноважень своїм розпорядженням заборонити мешканцям називатися так, як вони звикли, і змусити їх іменуватися по-іншому. Це, дякувати Богу, не є компетенцією ні чиновників, ні всенародно обраних депутатів, бо ж наступні народні обранці можуть іще щось вигадати – скажімо, «кременчукабри» чи «кременчукадри» (як Вам – «кременчукадр», «кременчукадра»?).

Самоназви виникають і усталюються у живому мовленні, а не призначаються наказами чи навіть референдумами. 

Кременчужани мають повне право враховувати або не враховувати думку науковців Інституту української мови та інших достойників – адже та думка не є законом. Місцеві вчені-мовознавці, попри свій надзвичайно високий фаховий рівень – пишу це абсолютно щиро! – можуть, на мій погляд, вирішувати лише для себе особисто, будуть вони називатися «кременчучанами» чи «кременчужцями», але жодним чином не для усієї міської громади.

Але, якщо хтось ідентифікує себе «кременчучанином», «кременчужцем», «кременчуківкою» - цього ніхто не може і не сміє заборонити: кожен маєте право так називати себе і в усному, і в письмовому спілкуванні.

Частина 2

Кілька прикладів про традиції написання назви нашого міста російською мовою у друкованих виданнях до 1917 року. 
1. «Журнал Высочайшему Е.И.В. путешествию изъ Санкт-Петербурга чрезъ…Кременчугъ…». 1787.
2. «Украинскій журнал», № 4, февраль, 1825. Надрукована стаття «Описаніе Кременчуга».
3. Шпилевський, міський землемір, у 1816-1832 рр. написав довідку «Топографіческое описание города Кременчуга».
4. М.Арандаренко. Записки о Полтавской губернии 1848-1852. Частина 3. 1852. С. 119-130 «Городъ Кременчугъ».
5. В.Бучневич. Историческое описание города Кременчуга с его уездом. 1891.
6. Ф.Николайчик. Город Кременчукъ. 1891.
7. Всі адрес-календарі, починаючи з 1870 р. (більш ранніх у музеї нема) подають написання виключно «Кременчугъ».
8. Д.Бантыш-Каменский. История Малой Россіи. 1903. (глава Х, с.86. назва міста - «Кременчугъ»).
Тобто, російською мовою писали переважно з літерою «г» у кінці слова. Таким чином, можна стверджувати, що традиція написання назви міста російською мовою «Кременчуг» - з проривним «Ґ» в кінці – існує як мінімум з кінця 18 століття.

У документах іноземними мовами та роботах іноземних дослідників:
9. Акти про надання та купівлю маєтностей кременчуцьких. 1637. (польською мовою) // Д.Вирський, «Українне місто»: Кременчук від заснування до року 1764-го. 2011. Наведена назва урочища: “z uroczysczami Krzemienczukiem,” і далі перелік інших урочищ.
10. Привілей Кременчуку короля Яна Казимира. 1659 (польською мовою) // Д.Вирський, «Українне місто»: Кременчук від заснування до року 1764-го. 2011. Назва міста пишеться “Krzemienczuk”
11. Гійом Левассер де Боплан. «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського…» (1660, факсимільне перевидання з перекладом українською мовою 1990). Подається написання назви міста так: “Kremierczow” (14, с. 37 укр. перекладу). Далі (27, с. 47 укр. перекладу) зустрічається назва “Kreminczow” – у перекладі «Кремінчук, острів на р. Бог, у сучасному написанні Буг». На карті назва подається у польській транскрипції - “Krzemenczuk”.
12. Й.А.Гюльденштедт. Подорож по Росії… 1791. “Krementschuk”.
13. У книзі німецького письменника ХІХ ст. Л.Бехштайна «Історії про відьом», 1854, назва міста подається у польській транскрипції “Krzemienczuk” і поряд - переклад німецькою “Krementschuk”.
14. М.Ф. де Мьолі. Кругосвітня подорож. Чотири місяці в Росії… (французькою мовою). 1876. Назва міста “Krementchoug”.
Як бачимо, переважає «k». Написання у 17-19 ст.ст. європейськими мовами назви нашого Кременчука з «k» або з «g» в кінці залежало від того, якими джерелами користувався дослідник.

На сьогодні он-лайн перекладач та Вікіпедія подають: російською мовою – “Кременчуг”; англійською Kremenchug; іспанською Кremenchug; італійською Kremenchug; німецькою “Krementschug”; польською “Krzemienczuk”; сербською Кременцхуг; казахською Кременчуг (йдеться про село в Казахстані), румунською (молдавською) Cremenciug (маю на увазі села в Молдові та невизнаній Придністровській Молдавській Республіці). А французькою комп’ютер взагалі видав Ontarienne (la ville Ontarienne de la r?gion de Poltava) – може, просто втомився від мене.

Прикладом неправильної транскрипції іншомовних географічних назв, які стали традиційними, є, скажімо, написання і вимова українською та російською «Гудзон» замість «Хадсон» (Hudson); «Відень» українською і «Вена» російською замість «Віін» (“Wien”), «Париж» замість «Парі» (“Paris”). 

А з Пекіном - взагалі дуже цікава і якоюсь мірою повчальна історія: ієрогліфи назви китайською звучать «Піньїнь», у нормативній північній вимові «Бейцзін», а в південній вимові і сьогодні вимовляється як «Бакгін». Англійською мовою назва записується “Beijing”, вимовляється «Бейджін». «Пекіном» місто назвали французькі місіонери 400 років тому. У деяких європейських мовах досі зберігається ця вимова і написання: українською «Пекін», російською «Пекин», португальською «Pequim», нідерландською «Peking» тощо. І китайці ні від кого не вимагають вносити зміни у національні словники. 

Мало хто звертає увагу на те, що справжня назва Грузії – Сакартвело, а самі грузини (етнохоронім «картвелі») зовсім не роблять із цього проблеми: Грузія то й Грузія, Georgia так Джорджія.

І на завершення закликаю кременчужан, а також кременчучан, кременчугівців і навіть кременчучців (чи як там воно має писатися? ?): не поспішаймо переробити все за принципом «нехай гірше, аби інше», і не будемо силоміць змушувати всіх розділяти лише чиєсь одне бачення.
Краще давайте заспокоїмося, будемо любити свій прекрасний Кременчук, чесно працювати кожен на своєму місці, підтримувати чистоту думок, слів і довкілля та поважати як історію, так і своїх земляків.

Директор Кременчуцького краєзнавчого музею Алла Гайшинська