«Танки проїжджали повз, коли їхали на виїзд»: футболіст «Кременя» про гру в Криму перед анексією

Футболісти «Кременя» Ігор Кошман та Євген Мурашов - друзі з дитинства, разом навчалися в академії МФК «Кремінь», проте доля розкидала друзів по різних командах, навіть довелося зіграли матч один проти одного, але об'єднатися друзям вдалося знову в «Кремені». Євген та Ігор разом вболівають за «Барселону», полюбляють прогулятися набережною з горнятком кави, пограти в тенісбол. Найближчий матч із харківським «Металістом-1925» може стати для футболістів особливим - вони разом уперше за кілька років зіграють в одній команді.

На фото: Ігор Кошман, Владислав Сидоренко та Євген Мурашов

Від Безуса до Янковського

Перші кроки в футболі Ігор та Євген розпочинали на стадіоні «Вагонобудівник» під керівництвом тренера Анатолія Безуса, а потім перейшли до Олександра Янковського.

Євген Мурашов: У 6 років прийшов до Анатолія Безуса на стадіон «Вагонобудівник». Був період, що займалися в різних групах, потім знову разом.

Маленький Євген Мурашов

Ігор Кошман: Я прийшов на тренування трохи раніше. Спочатку займалися у тренера Анатолія Безуса, а потім нас забрали до тренера Олександра Янковського, де під його керівництвом виступали у ДЮФЛУ.

Згадують тренера Олександра Янковського з теплотою. Гравці «Кременя» зізнаються, що навчання в школі прогулювали, а ось тренування не пропускали.

- У нас навіть тренування були за школою. Ставили 4 наплічники замість воріт і робили м’яч з паперу, який обклеювали скотчем, – каже Євген Мурашов.

До 16 років футболісти проходили свій шлях у Кременчуці. Згодом доля розділила друзів по різних командах. У 2011 році Євген перейшов до юнацького складу донецького «Шахтаря», а Ігор через рік підписав контракт із сімферопольською «Таврією».

«Проїжджали повз танки, коли їхали на виїзд»

Ігор Кошман грав за сімферопольську «Таврію» проти запорізького «Металурга», коли дебютував у Прем'єр-лізі 28 березня 2014 року. У 30 турі національної першості «Таврія» програла на своєму полі з рахунком 0:3 маріупольському «Іллічівцю», після чого залишилася на 15 місці. Команда покинула лави учасників УПЛ для участі в Першій футбольній лізі України, але через анексію Криму клуб припинив своє існування аж до 2016 року, коли команду відродили в Херсонській області.

- Перебував у «Таврії», доки Крим не окупували. Ми коли їздили на виїзд - проїжджали повз танки. В останні наші виїзди проїжджали повз блокпости... танки по місту їздили. Коли чемпіонат завершився, ніхто нічого не знав, як буде далі, й сказали, що зателефонують. У мене був чинний контракт, але коли команда завершила виступи в чемпіонаті, я поїхав. Довелося шукати іншу команду, адже «Таврії» вже не було, - розповів Ігор Кошман.

Деякий час Ігор знаходився у пошуках нової команди. У вересні 2014 року підписав договір із донецьким «Металургом», а взимку 2016 року став гравцем харківського «Металіста». Далі був словенський «Целе», харківський «Геліос», грузинський «Самтредіа» та «Металіст-1925» Харків.

- Чемпіонат у Словенії зовсім інший, там навіть менталітет інакший. Коли туди приїжджаєш - ніби в інший світ потрапив. Більш європейський підхід, - зазначив Ігор.

Восени надійшла пропозиція від спортивного директора Євгена Беруна зіграти за «Кремінь» до кінця чемпіонату, на яку Ігор погодився.

«Поїхав до Сум потренуватися, а вийшло, що там залишився»

Євгену Мурашову зателефонували з донецького «Шахтаря» й запросили на перегляд. На той час команда U-17 знаходилася у відпустці, тому Євген спробував свої сили у «Шахтарі-3». Мурашову вдалося закріпитися в донецькій команді, далі в його кар'єрі був «Чорноморець». 

- Рік зіграв за «Чорноморець» U-19, потім тренера Олександра Бабича забрали у дубль, а згодом - в основну команду. Так пощастило потрапити в першу команду. 4 роки провів у основній команді «Чорноморець». Бабичу запропонували місце консультанта в «Жемчужині», він запропонував мені та ще кільком гравцям зіграти на «Жемчужину», після того як відмовилися від наших послуг...

... Після закінчення чемпіонату поїхав до Сум, потренуватися, щоб вдома не сидіти, а вийшло так, що там залишився, – розповідає Євген.

Кошман & Мурашов

Друзям вдалося один раз майже за десять років зіграти на одному полі за різні команди.

Євген: Зіграли з Ігорем один проти одного в сезоні 2013-2014. Я тоді грав за дубль «Чорноморця», а Ігор за донецький «Металург». Ми тоді програли «Металургу» з рахунком 2:0. Не важко грати, адже ми не один проти одного грали, я тоді був на позиції нападника.
Ігор: Навпаки цікаво.

Як футболістів запрошували представляти збірну України

У Євгена й Ігоря є також спільне захоплення – тенісбол. Вони тричі ставали чемпіонами Кременчука з тенісболу, а Євгена Мурашова навіть визнавали кращим гравцем.

Євген: Нас навіть запрошували зіграти у збірній Україні з тенісболу. До нас взимку у Кременчук на змагання приїжджала команда збірної України. Ми тоді їх обіграли.
Ігор: До нас підійшов тренер збірної та запропонував спробувати свої сили в збірній.

Футболістам пропонували представляти збірну, але за свої кошти, адже фінансування на тенісбол не передбачене.

«Мурахи по тілу, коли їдеш в автобусі коридором із фаєрів»

Євгену Мурашову й Ігорю Кошману найбільше запам’ятався матч проти запорізького «Металурга». Для Євгена це став матч у Прем’єр-лізі, коли вдалося забити запорізькій команді. М’яч, який він отримав із флангової передачі, став останнім у Вищій лізі.

- Запам’ятався дебют у Вищій лізі. Завжди мріяв зіграти на такому рівні. Тоді також зіграли з запорізьким «Металургом» на виїзді. Хоч і вийшов на заміну на 30 хв, такі емоції неможливо передати. Тоді ще людей на футболі було багато, стадіон заповнений, виходиш на поле,і як мурахи по тілу. Зіграв гру і до тебе вже інше ставлення, тебе впізнають, – згадав свій пам’ятний матч Ігор Кошман.

Мурашов згадав ще один матч, який вдалося зіграти з «Динамо» після терактів в Одесі.

- Запам’ятався матч, коли були теракти й нам забороняли грати, у нас тоді мав бути матч з київським «Динамо», – каже Євген. – Мурахи по тілу, коли ти їдеш в автобусі через коридор із фаєрів. На стадіоні тоді було близько 22 тисяч вболівальників. Це були незабутні емоції.

«На виїзді відчуття ніби на тренуванні»

У спілкуванні гравці зазначають, що зміна майже половини складу та головного тренера безслідно не проходить. Необхідний час, щоб зігратися. Якщо взяти до уваги, що команда оновилася майже наполовину, то на стадіоні «Кремінь-Арена» половина гравців лише проводили тренування й не відчували підтримки вболівальників. Футболісти мріють, щоб у Кременчуці з’явилася людина, якій потрібен футбол, яка візьметься за команду: побудує інфраструктуру та створить умови. Неможливо вимагати багато й при цьому нічого не давати натомість.

- Якби ми грали вдома, можливо, були б інші результати, - припустив Ігор Кошман. – Було б легше при своїх уболівальниках. У Першій лізі майже всі команди рівноцінні.

Євген Мурашов додав: «100% - якби грали вдома, був би інший результат. З усіма командами можна грати. Просто,якби грали вдома, кожен хвилювався б за результат вдома, адже на нього дивляться рідні і вболівальники. А там,коли приїжджаємо до Полтави, на трибуні сидить 7 осіб, і ти виходиш, як на тренування».