Пшонка-style: як американець в центрі Полтави зробив «хату Зевса»

У центрі Полтави в пішохідній зоні на вулиці Соборності є будинок, який привертає до себе увагу колонами та золотими скульптурами. Місцеві жителі розповідають, що раніше це був звичайний житловий будинок. Проте 12 років тому тут почав винаймати квартиру Грегорі Стіл зі США. Саме він по-новому оздоблював під'їзд та двір житлового будинку. За словами жителів будинку, ремонт в приміщенні американець робив за власний кошт. Про це повідомляє видання Gazeta.uа.

Він до звичайної сірої будівлі додав грецькі колони, золоті статуї левів, орлів та давньогрецьких богинь. Іноземець перефарбував багато елементів екстер'єру в золоту фарбу. 

Також він власним коштом замінив газопровід. Місцеві розповіли, що вони говорили іноземцю про те, що таке оздоблення для цього будинку є недоречним, проте він переконував, що хоче тут почуватись, як удома, а тому і робить це. 

Нео з матриці

Вхід до під'їзду закривають броньовані двері з електронним замком, а віднедавна всі проходи до двору перекрили парканами й закодованими хвіртками, тож сторонній людині потрапити всередину — той ще квест.

Ще на початку 2000-х будинок №30/12 на вул. Жовтневій (нині Соборності) був звичайним. Двір удень був прохідним і зручним для містян, що хотіли скоротити шлях. Однак увечері подвір'я перетворювалося практично на громадську вбиральню для любителів випити спиртного на вулиці.

Перший під'їзд був тоді схожим на двір – брудні високі двері, що вже не закривалися щільно від багатьох шарів червоно-брунатної фарби, високі стелі, старі перекошені дерев'яні рами високих вікон у потьоках білої фарби. Сюди часто забрідали наркомани, а взимку п'яниці — подрімати в теплі. Коли квартири першого поверху почали продавати під магазини, старі двері заклали, сходовий майданчик зменшили. Атмосфера стала ще депресивнішою.

Наприкінці 2005 року квартиру на горішньому поверсі купили, щоб віддавати в найм. Провели масштабний ремонт. За деякий час там оселився дивний квартирант.

Високий худорлявий чоловік із зачесаним назад коротким чорним волоссям і темними очима ходив, переважно, у чорному плащі нижче колін чи чорному пальті. Нерідко — у чорних окулярах специфічної форми, що робили його схожим на Нео з "Матриці". Говорив ламаною російською із сильним американським акцентом. Для Полтави тих часів мав надзвичайно екстравагантний вигляд. У під'їзді, де винаймав квартиру, почав перетворення. Установив акваріуми, квіти на вікнах. Згодом обставив подвір'я бетонними прикрасами: чаші, колони та статуї, золочені решітки. Ходили чутки, що планує влаштувати там фонтан. Та не реалізував ідею: двір швидко став місцем для розпиття алкоголю та куріння, а всі вазони перетворилися на попільниці.

Позолота й атланти

Нині всі роботи припинили, подвір'я закинуте й недоглянуте. Сміття немає, але сніг ніхто не чистить — він повільно перетворюється на брудну купу льоду.

З двостулкових звичайних сірих дверей третього під'їзду виходить літній чоловік у чорній куртці й кашкеті. Тримає білий пакет із логотипом мережі супермаркетів, наповнений пластиковими пляшками. Спираючись на ціпок, обережно йде слизьким снігом нерозчищеного подвір'я.

— Усе оце тут типу американське. Він зробив годів 10 назад — під його предводітєльством. Но він уїхав годів три тому. А отой балкон-терасу зробили сусіди вже самі. З лєснічной клєтки вихід на нього. Їх тут дві жінки на другому поверсі живуть, їх вікна квартир на різні боки виходять. Одна отут котів кормить, — каже 75-річний Віктор Семенович. Живе в будинку майже 20 років. — Раньше тут страх шо творилося в дворі — всі сюда ходили. А не так давно закрили калітку на кодовий замок, на нього складалися всі сусіди. Тепер стало тіше і чіщє.

У будинку немає ОСББ. Обслуговує його комунальне підприємство ЖЕО-2, яке не надто переймається цією діяльністю, каже чоловік. Якщо щось треба, мешканці роблять самотужки — як знають і вміють.

— Ми тут, у цьому дворі, представляємо українців: каждий по-своєму живе, — додає чоловік.

Перший під'їзд вражає кількістю золотої фарби. Навколо входу височіє огорожа із загостреними піками, прикрашена декоративними листками й кулями. Майже впирається в перекриття тераси другого поверху. За частоколом — критий простір. Тут підпирають порожнечу статуї — атланти й каріатиди.

— Вхідна частина оформлена стилізованими масивними ґратами, прикрашеними стилізованими рослинними елементами. Вони, можливо, мають відсилати до якоїсь античної давньоримської архітектури. Хоча таких прямий зразків я і не знаю, — пояснює архітектор, краєзнавець, член ГО Save Poltava Артур Ароян. — Збоку стоять колони коринфського ордеру, частина з них колись була увінчана скульптурами богині Ніки й римським орлом. Я так розумію, це садові скульптури масового виготовлення, які можна придбати в будівельних гіпермаркетах. Ця ж естетика і всередині під'їзду — до того ж частково скульптури перенесли туди. Хоча саме оздоблення під'їзду типове для радянських будинків тієї епохи — фарбування, плитка в під'їзді, чавунна фігурна балюстрада під перила на сходах.

Будівлю свого часу зводили як "Орловський банк". На фасаді з боку вул. Котляревського ще збереглася ліпнина з датою — 1886 рік. На іншому фасаді — з боку вул. Соборності була ліпнина з датою відбудови — 1953 рік. Зруйнована під час ремонту приміщень магазину, що зараз там розташований.

Куточок батьківщини

До під'їзду пускає одна з мешканок — домовляємося через спільних знайомих. Натискаю необхідну цифру на домофоні, після короткого очікування називаю прізвище. Тихо клацає замок — і я всередині.

Старі двері, яким понад пів століття, набули нового життя. Окрім золотого кольору мають дзеркальні вставки з вензелями. За ними починається сходовий майданчик і чекає сюрприз — величезне настінне дзеркало в масивній рамі. Як виявиться пізніше, маскує двері в комірчину.

Поштові скриньки теж незвичні. Окрім бронзової фарби виявляються дерев'яними. Дверей на першому поверсі немає. З-під побілки проступають контури цегляного муру. Натомість хижим поглядом і розкритими крилами зустрічають гостей два бетонних позолочених римських орли. За винятком "золотого декору" під'їзд доволі звичайний: синя олійна фарба вкриває стіни до половини, згори — стара крейдова побілка, потріскана від часу. Жмути дротів під стелею. Штучний камінь сходів і плитка майданчиків зафарбовані олійною фарбою — місцями вже стертою.

Згори чути легкі швидкі кроки та плескання кімнатних капців — жінка, яка мене впустила, спускається подивитися. Перепрошує, що зайнята приготуванням їжі — чекає на гостей. Через напівпрочинені двері під'їздом розноситься запах смаженого м'яса. Одразу наголошує: говоритиме конфіденційно. Називається, але просить її їм'я не вказувати й не описувати.

— Грегори Стил здесь жил на съемной квартире. Сейчас из Полтавы выехал, живет в Киеве. Он делал это для себя, по своему вкусу. Дружил с нашим этажом, общался с нами. Говорил, что хочет, чтобы у нас был уголок его родины. Тут было по-другому раньше. Тут Адам стоял, два льва сидели. Тут столько всего стояло, что соседи с ним и ссорились, бочку катили, — розповідає жінка.

На другому поверсі сходовий майданчик зменшений вполовину — порівняно з тим, яким був 15 років тому. Тут до чотирьох квартир ведуть троє дверей. Біля сходів стоїть вазон із землею, звідти стирчать пластикові квіти — виглядають доволі натурально. На стінах — ковані кашпо, з яких звисають також штучні рослини.

— Вот это ручная работа. Перила эти еще Грегори заказывал в Киеве. Столбики на ступеньках остались старые, он только добавил листики и шарики, — стукає нігтем по поруччю моя співрозмовниця.

Металевий дзвін розходиться луною від фарбованої в бронзовий колір труби великого діаметру, що завершується фігурними накладками й металевими кулями.

— Он же и газопровод поменял нам за свои деньги. У нас труба была под окном подъезда, но дырявая — постоянно пахло газом. Так за его деньги сделали проект и трубу перенесли выше, и высоковольтную линию перенесли. А трубу мы потом в белый цвет покрасили, когда террасу делали. Основа была — он планировал делать, чтобы открытое небо было, чтобы ёлку большую ставить. Но не успел — выехал. Перекрытия и крышу на террасе мы сами делали — скидывались деньгами, — каже.

На майданчику між першим і другим поверхом у кутах причаїлися статуї жінок з амфорами. Їх встановили вже сусіди після виселення американця.

— Он здесь колонны сделал, нам это не нравилось. Я говорила ему: Грегори, это не годится сюда. А от отвечал: "Это ж тебе не нравится. А всем нравится". А потом все начали возмущаться. И он в штыки принял. На этой почве, можно сказать, уехал. Прожил здесь 12 лет. Сказал: у меня никогда не было таких соседей, как вы. Приезжал в прошлом году, мы с ним виделись, — сумно зітхає жінка.

На цьому ж майданчику є вихід на балкон — металопластикові скляні двері, обкладені світлою сучасною плиткою дві сходинки, стоять три вазони із живими квітами. За склом помітні три позолочених бетонних крісла у псевдоантичному стилі, вазони з порожньою землею.

— Балкон делал только на второй этаж. Потому что у нас нет балкона, мы здесь заканчивали, чтобы иметь возможность выйти подышать свежим воздухом. Уже года три, как пользуемся террасой. Сажаем цветы — покупаем за свои деньги, это три наших квартиры. Летом здесь красота, сейчас не так красиво — цветы замерзли... Это же привлекает внимание! Люди сюда валом валят. У нас тут в девятой квартире гостиница, то они никак не принимают участия. Но эксплуатируют в свою пользу, — піджимає губи моя візаві.

Ідеться про апартаменти, які на сайтах бронювання готелів мають гучну назву Barokko Terrassa (написання назви готелю збережене. — Gazeta.ua). Вже декілька років про них говорять далеко за межі Полтави.

— Когда купили девятую квартиру, новый хозяин пришел к нам и говорит: "У меня ребенок маленький, мне бы с колясочкой выйти на террасу". Ну мы по наивности дали ключи. Потом как началось! Они рекламируют эту квартиру, как вроде бы у них автостоянка на два автомобиля, и мотоцикл можно поставить. И что это — терраса для курения. Когда начался мартовский карантин — тут как начали ходить! Постоянно запах никотина и сигаретные окурки, плевки… А потом мы поменяли замок. Решили: они не платили деньги, какое отношение имеют сюда? — жінка розводить руками. — Так приходил этот Женя с чемоданчиком. Говорит: "Я сейчас выломаю замок, эту дверь поменяю и всё". А мы сказали: "Ломай, мы полицию вызовем". Тут такие ссоры-крики были — мама не горюй!

А ведь "суточные" им денег приносят

Рибки в акваріумах

Знизу чути зумер відмикання вхідних дверей, кроки. Під'їздом, гучно тупаючи й залишаючи на сходах брудні мокрі сліди, крокують невисока худа жінка в темно-синій куртці й дівчинка теж у темній куртці й світлій плетеній шапці. Не вітаються, дивляться з пересторогою.

— Это "суточные" как раз, видно, — коментує моя співрозмовниця.

Чекає, поки люди піднімуться та зайдуть у квартиру. Коли під'їздом лунає звук захлопнутих дверей, співрозмовниця продовжує розповідь.

— Гостиницу сдают посуточно. Но там такой хозяин, что за каждую копейку трясется. Мы с ними сейчас не контачим. Потому что как деньги на цветы уборку или помощь какую-то — йок. Нас, конечно, не устраивает это. Нам женщина в подъезде убирает хорошо: вытирает и статуи, и всё. А 20 гривен как-то надо было доплачивать. Так там сказали: "Я платить не буду". Сейчас опять собирать, я не знаю, дадут или не дадут они деньги за уборку. А ведь "суточные" им денег приносят.

Згори чути звук дверного замка, що відмикають. Жінка ніби щось згадує, схоплюється.

— Ой, извините, у меня же там жарится, не могу дольше с вами говорить, сгорит всё, а я гостей жду, — різко розвертається і, швидко перебираючи ногами по сходинках, підіймається на поверх і заходить у свою квартиру.

Нагорі грюкають двері. Чути неквапливі кроки. Сходами спускається чоловік у чорній куртці й трикотажній шапці в тон. Його чорні очі дивляться уважно, але не ворожо — із цікавістю. Коли розуміє, що я журналістка — усміхається.

— Поначалу тут дуже всього нагромоздили. Балкон оцей був забитий різними речами, до нього доступу ніякого не було. Там стояв мангал кований — непонятно зачєм, йому (Грегорі. — Gazeta.ua) б не дали там смажити нічого. Там же стояли оті орли, що на першому поверсі зараз. Потом він уїхав, усе ми розчистили, а сусіди зробили там терасу, — каже 44-річний Андрій.

Додає, що американець замовляв усе в різних компаніях, а залучав до робіт різних людей. Щоразу працювала інша бригада — випадкові люди.

— В нас і рибки плавали тут в акваріумах. Коли Грегорі в Грецію їздив, рибок доглядав я. Но я ж нічого про них не знав. Він же брав таких, які вимирали — "телескопів" (золоті рибки, доволі примхливий вид. — Gazeta.ua). А їм же нужно свєт, тепло — а вони тут жити не могли. Я один раз поїхав карасєй наловив, то вони жили там в акваріумі, він їх кормив. Тобто, був зацікавлений в оцьому всьому, — каже чоловік, доки спускаємося униз. — Він підкрашував усе, красив ступєньки. Не було такого дня, щоб не займався оцим всім. Було, йде, бачить шось, раз — і підкрасив.

Зупиняємося біля дверей, чоловік показує на відеокамеру та оздоблення поштових скриньок — їх теж замінив американець.

— Поміняв поштові скриньки нам, наверху встановлював два ліхтарі за 50 доларів кожен. Коли їхав, демонтував. Хотів і двері демонтувати двустулкові, та ми вже не дали цього зробити. Коли їхав, хотів порізати оті металеві ворота-ґрати. Я попросив не робити цього — був з ним у гарних відносинах, ми дружили, — розповідає, притримуючи важкі вхідні двері.

Наостанок питаю в Андрія, чи не знає він, чим займався Грегорі Стіл у Полтаві.

— Я не скажу — не в курсі. Знаю лиш, що він людина пенсійного віку і йому було краще жити тут, чим там. А зараз він у Києві, — чоловік змахує рукою на прощання та виходить з двору через ковану хвіртку.

Стиль бароко

На хвіртці є цікавий елемент: коробочка з темного пластику з білою пластиковою шторкою. Якщо зсунути її униз, відмикається кодовий замок із колесиками. У такому місці він незвичний і незрозуміло — що саме він відмикає.

— Це мінісейф. Туди вкладаю брелок від вхідних дверей для наших гостей. Повідомляю їм код. Так у нас відбувається дистанційне поселення, — незабаром розповість мені керівник апартаментами Barokko Terrassa Олександр Дмитренко.

Попри холод стоїть на вулиці без верхнього одягу. Чорні штани, біла сорочка під сірим піджаком і головний кольоровий акцент — червона краватка-метелик. Широко усміхається, як і личить професійному рієлтору.

З ним і співвласницею квартири №9 Тетяною Муравльовою зустрічаємося біля під'їзду. Яскрава брюнетка в короткій чорній шубі натурального хутра теж приязно усміхається. Залюбки погоджуються розповісти історію апартаментів. Та одразу зауважує: показати квартиру мені не зможуть, бо там зараз чергові пожильці.

Для знайомства Тетяна коротко розповідає про себе: за фахом — профорієнтологиня, має власний освітній центр. За даними із соцмереж, вона висувалася на виборах до місцевих рад, та не пройшла. Зараз — помічниця депутатки міської ради з питань освіти.

Про квартиру розповідає: знайшла на OLX. На купівлю наважилися не одразу, бо стан житла був не найкращий. Та зрештою зробила це. Квартиру оформили на чоловіка Євгена, із яким побралися 2017-го. Переїхали на житлоплощу жінки, а цю вирішили здавати подобово. Зробили креативний ремонт. Це була друга квартира, яку подружжя вирішило переобладнати.

— Наша перша була оформлена в стилі "Червоних вітрил". Протрималася в топі два роки. Нам здавати її допомагало агентство, так ми познайомилися із Сашею, який нам і зараз допомагає. Ту першу квартиру ми перепродали. Але після такого успіху я зрозуміла, що гостям нашого міста хочеться пожити в якійсь казці. Потім ми створили ще кілька квартир, розкрутили й класно продали, — каже жінка.

Та ремонт почали з розв'язання аж ніяк не косметичних питань: довелося добряче попрацювати, перш ніж почали розробляти дизайн.

— На даху стояв великий старий димар і він трішечки провалив стелю. Ми зробили повністю дах. Погодили із ЖЕКом, прибрали цей димар, зробили ремонт під дахом. Оздоблення під'їзду було із самого початку, а ми вирішили продовжити стиль ц дизайні квартири, — пояснює Тетяна.

І дивується: Грегорі Стіл прожив тут понад 10 років, прикрасив під'їзд і двір. А от оздобленню квартири пожилець не приділяв такої уваги — була технічно в занедбаному стані.

— Американець вважав під'їзд продовженням свого помешкання. Квартиру теж зробив у такому стилі, пофарбував багато чого в золотий колір. До речі, я потім спілкувалася із працівниками "Епіцентру", була смішна ситуація. Купляла золоту краску для балкона, порівнювала із цією, щоб не відрізнялася. А продавці сміються й питають, чи я випадково не дружина того американця. Бо тільки він бігав і шукав саме таку золоту фарбу.

Звертаю увагу, що зі стіни на рівні першого поверху під вікнами магазину великими плямами обвалився тиньк, оголивши стару цеглу. Світло-коричнева фарба на металевій колоні, увінчаній янголом, місцями полущилася, з-під неї починає проступати іржа.

— Тут саме бароко, тому що розкіш поєднується з трущобами. Коли ми дивимося на терасу, це й видно. Бароко в культурі — це примхливе дитя різних стилів — щось кричуще, яке поєднується з химерним, — дивлячись на терасу, говорить Тетяна.

Свою історію про знайомство з апартаментами розповідає і Олександр Дмитренко: працює в науково-виробничій фірмі. Підприємство періодично запрошує фахівців для виконання певних робіт, тому потребує оренди квартир подобово.

— Так сталося, що вони тут жили майже місяць. Потім ще одні знайомі попросилися, та ще їх знайомі... Зрештою, я виставив квартиру на Booking. Виявилося, що вона має таку особливу атмосферу. Тут модельне агентство "Колізей" проводило фотосесію — 26 моделей було. Орендують часто для свадібних фотосесій, — розповідає чоловік.

Ремонт у квартирі коштував удвічі дорожче, ніж планували — близько $40 тис.
Коли проходимо в під'їзд, зауважує на монограми на дзеркальних вставках дверей:

— Це його особиста монограма, G і S. Прізвище пишеться як "сталь" — Gregory Steel.

Олександр особисто знайомий із Грегорі. Познайомились у нічному клубі — полтавець звернув увагу на американську вимову іноземця. Згодом Грегорі розповів, що він із Лос-Анджелеса. Раз іще зустрілися з ним на конкурсі "Красуня Полтави".

— Грегорі — це шарм, витончений смак, стиль. З ним просто неможливо було не познайомитись і не потоваришувати. Тут поруч у банку працює моя сестра, вона теж із ним товаришувала — практикувала свою англійську. Якраз у той час, коли він тут усе будував, — приязно усміхається чоловік.

Просто дивно робити в такому під'їзді дешевий ремонт

Ремонт за $40 тисяч

На краю сходового майданчика третього поверху на тумбі "сидить" фарбований золотом лев із картушем у лапах. Обабіч квартири встановлені бетонні чаші на тумбах, фарбовані в бронзовий колір. Над дверима світяться ліхтарі "під старовину". Пластикова коробка роутера на стіні фарбована в тон чашам. Водночас побілка стін і стелі потріскана, над входом до мініготелю висить неохайними шматками.

— Мали в планах зробити ремонт і в під'їзді, просто не дійшли руки. Хоча на будівництво тераси ми скидалися із сусідами. Ремонт у квартирі вилився удвічі дорожче, ніж планували — близько 40 тисяч доларів, — каже Тетяна. — Та воно того варте — бо це унікальна квартира з унікальним розташуванням. Я бачу, що вона цікава для тих, хто відвідує Полтаву. Це класне капіталовкладення — як бізнес вона окупається. Окупність квартири висока. Просто дивно робити в такому під'їзді дешевий ремонт.

Квартира обладнана усією побутовою технікою — є пралка, праска, навіть пилосос і кавомашина. Це ініціатива Олександра. Він зізнається, що кавоман.

— Все для комфорту гостей. Я знаю, як приємно зранку поласувати чашечкою еспресо чи американо на терасі. Зараз туди тимчасово доступу немає — там замок зламався, його міняли й нам ще поки не дали ключ. Але не страшно, у квартирі ж є балкон, — додає рієлтор.

Квартира має попит. Нею опікується Олександр. Він у будь-який час проводить поселення, за потреби — контактує з гостями. Прибирання в апартаментах проводить спеціально найнята покоївка.

— Оренда за добу коштує близько тисячі гривень. Та за півроку квартиру збираємося продавати. Це наша позиція з чоловіком. Це п'ята квартира, яку ми купуємо, перероблюємо, оздоблюємо, робимо з нею бізнес і продаємо як бізнес. Мені потрібно десь реалізовувати своє творче начало. Зараз вже маю інші ідеї, — додає Тетяна Муравльова.

Щодо стилю, у якому оздоблене подвір'я та під'їзд, Артур Ароян зауважує: це не бароко, а еклектичний псевдоантичний стиль. Бо попри велику кількість статуй, декор не відповідає основним критеріям.

— Це гротескно. Цікавість, яку викликає, варта того. З погляду архітектури, можливо, є чому висунути обґрунтовані претензії. Але як культурний феномен це місце доволі цікаве, свідчить про своєрідний культурний відбиток, який накладає антична архітектура класицизму в цьому місті. Мені здається, вона якось впливає на розум людей. Так часто на мазаних хатах XIX-XX століть можна побачити елементи класицизму — пілястри, завитки, обрамлення карнизів. Я би сказав, що це могла б бути пам'ятка постмодернізму — навіть можна було б брати на облік її. Якби тут була притаманна йому іронія. Та її тут немає, — коментує архітектор.