Керівник Кременчуцького заводу техвуглецю - про затримку зарплати і роботу в умовах війни (додано)

- 5 березня ми виплатили одну третину лютневої зарплати. На всю зарплату грошей все одно не було. До того ж, пустити всі гроші на зарплату і не залишити нічого на потреби міста чи армії ми не маємо права. Тому залишили певну суму. Але повторюю, на всю зарплату (усім працівникам) коштів усе одно не було. Споживачі не отримують продукцію, хоча ми відправили хопери, але вони десь стоять, машини ще не дійшли до споживачів. Зараз перевізники не приїздять. Відвантажувати ми не можемо. Ми на підприємстві маємо резерв для тих, у кого є особливі, невідкладні потреби – ми разом з профкомом допомагаємо. Але зараз – до покращення ситуації – питання вижити.

- Як у таких умовах працюватиме підприємство і чи працюватиме взагалі?

- Зараз працюємо одним технологічним потоком. Працювати на склад немає сенсу. Тому ми зупинили три технологічні потоки, у тому числі й з точки зору безпеки. Тому що у випадку аварійної ситуації (відключення електроенергії, повітряної тривоги) зупиняти одразу чотири технологічні потоки проблематично: не вистачить персоналу безпечно вимкнути. Тому дирекція, оперативний штаб ухвалили рішення зупинити чотири технологічні потоки. Залишили один: щоб мати гарячу воду, вивантажувати сировину – тобто підтримувати діяльність. Із 5 березня працівники переведені на 1/3 робочого часу. Завтра на засіданні штабу будемо вирішувати, скільки ще ми зможемо пропрацювати одним технологічним потоком. Така реальна ситуація, без прикрас.

- Що далі? Чи будете скорочувати людей, тимчасово відправляти на біржу праці?

- Ні! Ми ввели режим неповної зайнятості. Ми не економимо гроші, а зберігаємо життя людей. Якщо буде удар – небезпечно перебувати на підприємстві. До того ж, люди повинні мати можливість вивезти у безпечні місця дітей. Чисельність ми не скорочуємо. Ми віримо, що Україна переможе, і завод буде працювати! А нам люди потрібні для того, щоб завод працював. Зараз основна задача – зберегти завод, зберегти Україну, перемогти і тоді вже мріяти.