Сальса з ліхтариком: як кременчужани живуть без світла і вірять у перемогу

Атаки росії на енергетичну інфраструктуру України з використанням ракет і безпілотників призвели до скорочення електроенергії, що виробляється в країні, на третину. Людей закликають максимально скоротити споживання енергії.

У Кременчуці жителі стикаються з відключенням світла кожні пару годин. І все ж, як з'ясувала BBC, люди сповнені рішучості. На місці побував журналіст ВВС Джеймс Вотергаус.

Сюжет з 15.23

Сидячи поруч з батьками у темній квартирі, вона чудово знає, чому вони вже кілька тижнів мають перебої зі світлом.
Москва намагається чинити тиск на українські міста, до яких вона не може дістатися, знищуючи їхні енергетичні об'єкти.
У результаті приблизно 4,5 мільйона українців — зокрема й сім'я Уляни — стикаються з відключеннями. Частина з них є плановими, частина — ні, оскільки енергопостачальники намагаються і провести ремонт, і заощадити електроенергію.
У Кременчуці, одному з постраждалих регіонів, з мобільним зв'язком та інтернетом також проблеми, а це означає, що Уляні важко шукати інформацію для шкільних занять.
— Всі розуміють, що це не працює, — каже її батько Олександр. — Росіяни можуть тільки ще більше розлютити людей і змусити захотіти, щоб на території України не залишилося жодного російського солдата.
— Якщо ми втечемо, хто цю країну рятуватиме? — погоджується його дружина Алла.

Темрява, що оповила їхній дім, уособлює проблеми України з наближенням зими.

Удень у дитячому садку Анни Андрієнко час для гри. Деякі діти з цікавістю розглядають свою останню іграшку: новенький генератор. Але торкатися його не можна.

Садок був знеструмлений протягом більшої частини часу після ракетного удару 10 жовтня. Відключення електроенергії часто збігаються з повідомленнями про повітряну тривогу.

Багато дітей у яслах мають проблеми з навчанням і потребують постійного догляду. Анна зізнається, що забезпечувати це в темряві та без електрики чи води було важко.

Вона відчуває тиск, який росія намагається чинити на український народ, але бажання Анни, щоб Україна перемогла, не згасає.

Окрім темряви, у Кременчуці витає непокора.

Під світлом телефонних ліхтариків Яна Петрова веде свій вечірній урок сальси.

Кожні дві години в їхній будівлі відключають електроенергію, але заняття тривають.

Спостерігаючи за тим, як її група вивчає основні кроки латиноамериканського танцю, можна ненадовго забути війну, яка охопила країну.

Відчуття непокори, що ми зустріли в Кременчуці, присутнє в містах, які відвідала ВВС по всій Україні, де жодна людина не сказала, що готова піти на компроміс заради швидшого припинення цієї війни.

Є майже безумовна віра в те, що Україна виживе. На цю віру їм доведеться продовжувати спиратися в найближчі місяці.