Чому Валерій Залужний має рацію, на чому тримається армія та що треба було зробити ще 8 років тому

Верховна Рада України 13-го грудня прийняла в цілому законопроєкту №8271 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці». Його підтримали усі фракції, окрім «Голосу». Народні депутати також проголосували за невідкладне підписання ухваленого законопроєкту головою парламенту та його негайне направлення на підпис президенту.

Після цього соцмережі вибухнули хвилею обурень та звинувачень у «зраді». Зокрема, зареєстрована електронна петиція з вимогою накласти вето на закон про посилення відповідальності за військові злочини, яка набрала майже 35 тисяч підписів. У ній авторка вважає, що цей закон «деморалізує» ЗСУ, «посіє недовіру» до влади та пропонує залишити кримінальне покарання лише за дезертирство.

Незадоволені цим законопроєктом політики та громадські діячі вимагають від Володимира Зеленського не підписувати цей закон, посилаючись на те, що командування нібито отримає «безпрецедентні важелі шантажу та карання військових в’язницею практично за будь-яку критику їхніх рішень, навіть якщо ці рішення некомпетентні та спираються на невдалий бойовий менеджмент».

Через хвилю хейту на підтримку законопроєкту №8271 був вимушений виступити Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

Що хочуть змінити?

Які зміни вносяться законопроєктом №8271 та чому одні вважають їх вкрай необхідними й терміновими, а інші виступають категорично проти, звинувачуючи прихильників змін ледь не у «зраді» та роботі «на ворога»?

По-перше, посилюється відповідальність військовослужбовців за скоєння деяких воєнних злочинів. Зокрема вносяться наступні зміни до Кримінального кодексу України:

• вносяться доповнення до статтей 69 та 75, за якими стає неможливим призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом та звільнення від відбування покарання з випробуванням (умовний термін покарання) за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 402 (Непокора), 403 (Невиконання наказу), 405 (Погроза або насильство щодо начальника), 407 (Самовільне залишення військової частини або місця служби), 408 (дезертирство) та 429 (Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю) ККУ в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці;
• посилюється відповідальність за ч. 3 статті 403 ККУ (Невиконання наказу) - передбачає позбавлення волі на строк від 5 до 8 років за невиконання наказу начальника, вчинене в умовах воєнного стану чи бойовій обстановці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (чинна норма закону передбачає від 3 до 7 років);
• уточнюються норми ч.5 статті 407 ККУ (Самовільне залишення військової частини або місця служби), в якій передбачена відповідальність військовослужбовців за самовільне залишення військової частини або місця служби вчинене в умовах воєнного стану чи бойовій обстановці та передбачається позбавлення волі на строк від 5 до 10 років (строк залишається без змін).

По-друге, посилюється адміністративна відповідальність військовослужбовців за військові правопорушення, зокрема:

• збільшується до 15 діб строк арешту з утриманням на гауптвахті, який призначається судом за окремі види військових адміністративних правопорушень (наразі до 10 діб);
• приблизно у 1,5 раза збільшуються розміри штрафів та строк утримання військовослужбовців на гауптвахті за деякі види адміністративних правопорушень: за відмову від виконання законних вимог командира (ст. 172-10), за зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем (ст. 172-13), за перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень (ст.172-14), за недбале ставлення до військової служби (ст.172-15), за бездіяльність військової влади (ст. 172-16), за порушення правил несення бойового чергування (ст. 172-17), за порушення правил поводження зі зброєю, а також речовинами й предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 172-19), за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів (ст. 172-20).

По-третє, військовослужбовцям Служби правопорядку під час виконання покладених на них завдань надається право проводити огляд військовослужбовців на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також використовувати у випадках, визначених законом, спеціальні технічні засоби для проведення такого огляду.

Як готувалися зміни до законодавства?

На сайті парламенту було опубліковано позицію з цього приводу депутата від «Слуги народу» Федора Веніславського, який входить до комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

За його словами, про закон щодо посилення відповідальності за злочини, скоєні військовими, «окремі сили почали розкручувати різноманітні фейки, що перш за все вигідні нашим ворогам». На думку Веніславського, саме вороги намагаються знайти будь-який привід, щоби тлумачити закон на шкоду українським інтересам, авторитету ЗСУ та військового командування.

Він з жалем визнав, що мають місце «поодинокі випадки», коли невиконання наказів або їх саботаж, самовільне залишення військової частини чи місця бойових дій, погрози військовому начальнику негативно впливають на загальну боєздатність військового підрозділу в цілому та на інших військовослужбовців зокрема.

За його словами, була створена робоча група, до якої увійшли представники всіх складових сил безпеки та оборони, які воюють на передньому краї, і з ними було напрацьовано достатньо збалансований варіант законопроєкту.

Він також висловив впевненість, що ухвалений документ не вплине негативно на моральний дух війська, який є дуже високим, і «99% усіх військовослужбовців точно жодних негативних наслідків від дії цього закону не відчують».

Військовослужбовців в Україні за військові правопорушення судять… цивільні суди

Можливо не всі читачі знають, що в Україні немає військових судів. Не тільки кримінальні справи щодо військовослужбовців розглядають районні чи міські суди загальної юрисдикції, а, навіть, посадити на гауптвахту чи накласти штраф на військового командир може лише за рішенням цивільного судді. Вони, зазвичай, ніколи не служили у війську і погано розуміють особливості військової служби та взаємовідносин у військових колективах.

Система військових судів, яка ефективно діяла в Україні від початку незалежності, була ліквідована у 2010 році — відразу після приходу до влади Януковича. Ініціатори їх розформування наполягали, що військові суди не потрібні, оскільки армія не затребувана, адже воювати немає з ким. У 2012 році було ліквідовано і систему військових прокуратур. З початком війни у 2014 році військові прокуратури повернули із небуття. А щодо відновлення інституту військових судів досі ведуться лише розмови. І це при тому, що війна триває вже дев’ятий рік!

Військові суди функціонують у майже 40 розвинутих та демократичних країнах світу — у Великій Британії, США, Бельгії, Швейцарії, Швеції, Канаді, Іспанії, Ізраїлю, Польщі тощо. Франція свого часу ліквідувала військові суди, але згодом визнала це рішення помилковим та відновила їх.

Рішення України скасувати систему військового правосуддя було стратегічною помилкою, адже військові суди потрібні державі не тільки у воєнний, а й у мирний час.

Відновлення військових судів в Україні в умовах війни є нагальною потребою держави та її Сил оборони. Цивільні судді не можуть ефективно та швидко розглянути справу, оскільки вони не знайомі зі специфікою усіх обставин, які виконують важливу роль для розгляду справи.

Як приклад можна навести рішення щодо засудження до 7 років ув’язнення генерала Віктора Назарова у справі про збитий у 2014 році Іл-76. Цивільний суддя у 2017 році ухвалив таке рішення по кримінальній справі проти генерала, вирішивши, що той міг запобігти «терористичному акту», внаслідок якого збили Іл-76 та загинули 49 українських десантників. У 2021 році Верховний суд скасував це рішення та закрив провадження через відсутність складу злочину. Таким чином, суд повністю виправдав колишнього першого заступника командувача сил АТО Віктора Назарова, якого звинувачували у недбалому ставленні до військової служби в бойових умовах.

До речі, за самовільне залишення військової частини військовослужбовцям, починаючи з 2014 року, цивільні судді зазвичай призначали більш м’яке покарання, ніж передбачено законом — у вигляді 4-х місяців позбавлення волі з утриманням на гауптвахті. А стаття 407 ККУ передбачає за цей злочин, скоєний в умовах особливого періоду, покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.

Отже, виходило так, що більшість військовослужбовців виконували службові завдання, воювали за себе і СЗЧника (так у військах називали тих хто самовільно залишив військову частину), долаючи труднощі та ризикуючи своїм життям, а «ухилянт» у цей час спокійно проводив 4 місяці навіть не у в’язниці, а на гауптвахті, після чого їхав додому. Така несправедливість викликала щире обурення у військовослужбовців.

Саме тому, стає зрозумілою підстава внесення змін до Кримінального кодексу щодо неприпустимості застосування за воєнні злочини більш м’якого покарання, ніж це передбачено законом.

Як точно висловився Валерій Залужний «армія тримається на дисципліні». Ніколи не було в історії людства армії, яка б отримувала перемоги без жорсткої дисципліни. В сучасній армії військова дисципліна має особливе значення, адже більшість зброї є колективною і від роботи кожного солдата залежить успіх всього екіпажу, розрахунку чи підрозділу. Який би сучасний танк не передали ЗСУ наші західні союзники, якщо його механік-водій чи навідник-оператор самовільно залишить місце служби, то цей танк стане небоєготовим попри будь-які зусилля інших членів екіпажу. Так само із засобами ППО, артсистемами та іншими видами складного озброєння. Тому, внесення змін до законів, що підсилюють відповідальність військовослужбовців за воєнні злочини в умовах воєнного часу чи бойовій обстановці дійсно потрібні й мали бути прийняті ще 8 років тому – одразу після початку російсько-української війни.

Потужні та ефективні ЗСУ та інші військові формування – це гарантія існування України, як незалежної держави. Це гарантія нашої Перемоги! А без дисципліни та порядку ці інституції існувати та виконувати свою роль по захисту країни просто не можуть.