Як снайпер полтавської тероборони 12 годин нерухомо чекав на ворога з росії

Боєць «Пітбуль» – професійний військовослужбовець. Протягом 2008 – 2011 років воїн проходив службу в розвідувальній частині, а 2011-2015 роки перебував у полку спецпризначення.

Історію військовослужбовця розповіли в Полтавській бригаді територіальної оборони, в лавах якої снайпер боронить Україну від ворога. 
«Пітбуль» близько 15 років свого життя провів на фронті. Після закінчення контракту воїн повернувся до цивільного життя, проте ненадовго.

Чоловік працював юристом та часто їздив у відрядження на Донеччину, а з початком великої війни повернувся на передову:

Тероборонівець каже, що головне для снайпера – кулеметники та гранатометники, які небезпечніші за автоматників. На думку воїна, говорити про кількість знищених ворогів не зовсім коректно, бо головне – важливість цілі. Також необхідно «зберегти баланс» в амуніції, вибрати вдалу позицію та замаскуватися. Іноді варто відмовитися від додаткового захисту, щоб бути непомітним для ворога:

Нині снайпер працює «двійкою» разом зі своїм командиром «Бродягою». Командує і ухвалює рішення на постріл перший номер, але успіх завдання залежить від другого. Другий номер повинен розрахувати напрям і силу вітру, температуру повітря, адже найменша помилка може зірвати завдання. Тероборонівець розповів одну з таких фронтових історій:

Попри це, найважче – боротьба з ворожими снайперами. На цей випадок воїни заготовляють спеціальні пастки та вигадують хитрощі, щоб збити окупанта з пантелику.

Раніше Телеграф спілкувався зі снайпером, який працював на Харківському напрямку. Він розповів чому вирішив стати снайпером, навіщо вчити математику та про підтримку, яка надихає у найтемніші часи.