«Ми просто хотіли повернути його додому»: у Кременчуці попрощалися із загиблим військовим Володимиром Дадаковим

Сьогодні, 12:52 Переглядів: 614

Володимир загинув у березні 2022 року. Лише нещодавно чоловіка вдалося опізнати за допомогою ДНК-експертизи та достойно поховати. Увесь цей час рідні шукали його та до останнього не хотіли вірити, що військовий загинув

Сьогодні, 19 липня, у Міському палаці культури Кременчука попрощалися із загиблим сержантом Володимиром Дадаковим. Народився військовий 24 липня 1963 року, мав п’ятьох дітей.

Провести Володимира в останню путь прийшли найрідніші — рідні, друзі, знайомі.

З журналістами згодилася поговорити одна із доньок загиблого, Яна. Каже, до останнього не вірили й сподівалися на краще.

— Ми його шукали два роки й чотири місяці. Не вірили, що він загинув. Знайшли тих людей, з ким він служив, хто допомагав йому. Але так вийшло, що дива не сталося… Його вдома чекали дружина, чотири доньки, шестеро онуків… Тато був дуже чуйним, завжди нам допомагав у всьому відгукувався на будь-які прохання. Дуже сумуємо за ним. Це дуже велика втрата для нас, — говорить жінка.

Яна додає, раді уже хоча б тому, що вдалося батька повернути додому і поховати.

— Ми з ним разом навчалися, тоді почали дружити. Я дочку його хрестив. Тільки вона в Росії зараз живе… — розповідає товариш загиблого Микола.

Чоловік пригадує, Володимир дуже любив риболовлю: тільки випадала вільна хвилинка — зразу збирався рибалити. А ще говорить, загиблий дуже багато працював на різних роботах — робив усе, аби забезпечити своїх дітей та онуків.

Родичка загиблого, Віта, згадує Володимира як добру, товариську, чуйну людину.

— Він добровольцем пішов у перші дні. Казав «чому молоді хлопці гинутимуть, а я буду сидіти тут». Не так хотілося його зустрічати з війни…

Знайомий Володимира, Олександр, розповідає: Володимир був майстром на всі руки. Міг що завгодно відремонтувати, побудувати — усе робив.

— У нього заробіток завжди хороший був. Але, попри вік, не посоромився, не побоявся, а пішов воювати. Добрим дуже був, завжди допомагав і друзям, і знайомим — усім.

Валентин говорить, товаришував із Володимиром із самого дитинства: спочатку були сусідами, а потім дружба збереглася і крізь роки.

— Володя був дуже порядною людиною. Таких, як він, зараз практично немає. На початку служби він потрапив у 54-ту бригаду. Це полтавська бригада імені Івана Мазепи. Його відразу взяли — він ще при Радянському союзі служив, мав гарну військову підготовку. Він і в Африці був, і з парашутом стрибав.

Чоловік пригадує, дізнався про рішення Володимира піти воювати від його дружини, Надії. Товариш обіцяв телефонувати, але встиг подзвонити рідним усього двічі.

— Кажуть, що спочатку був під Волновахою, тоді Мар'їнка. А зараз уже хтозна, як воно насправді було. Загинув ніби під Благодатним, але поки ніхто так точно і не розповів, як усе сталося, — ділиться Валентин.

До лав Збройних сил України чоловік приєднався у перші дні повномасштабного вторгнення — 6 березня 2022 року. Проте уже через кілька днів загинув. Довгий час чоловік вважався зниклим безвісти, і лише нещодавно його вдалося опізнати за допомогою ДНК-експертизи, розповідає військовослужбовець з позивним «Лиман».

— Служив Володимир водієм механізованого взводу. Загинув 14 березня 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Світла пам’ять воїну-захиснику, який до останнього боронив свою Батьківщину і нас з вами, — говорить «Лиман».

У полеглого бійця лишилися дружина, п’ятеро дітей та шестеро онуків.

Панахиду за загиблим бійцем відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали Володимира на Свіштовському кладовищі, де покояться й інші українські воїни.

Фото: Яна Гудзь

Автор: Яна Гудзь Фото: Яна Гудзь

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.