«На таких, як він, треба рівнятися»: у Кременчуці пройшов захід пам’яті полеглого військового Яна Гончарова

Сьогодні, 31 липня, у стінах Кременчуцької гімназії № 1 відбувся захід, присвячений роковинам загибелі військовослужбовця, випускника закладу освіти, старшого сержанта Яна Гончарова.

Пригадати Яна прийшли рідні, однокласники, вчителі та побратими, а також учнівський та педагогічний гімназії.

Розпочався урок пам’яті із гімну України та хвилини мовчання за полеглими випускниками гімназії. А їх уже троє — Станіслав Прохоров, Роман Медведєв та Ян Гончаров.

На заході пригадали усі моменти життя Яна — народження та дитинство, шкільні роки, юність і дорослішання, аж до періоду військової служби й того дня, коли життя військового трагічно обірвалося.

Народився Ян 6 січня 1991 року. Його мати, Вікторія Олександрівна, з теплотою та сльозами пригадує сина. Розповідає: дитячих фотографій із Яном збереглося мало, але часто їх переглядає, щоб зберегти сина у пам’яті. А от коли побачила фотографії Яна уже в дорослому віці, які передала його дружина, Юлія, говорить, побачила сина зовсім з іншого боку.

Під час навчання у школі Ян був вихованим і дисциплінованим, спокійним і доброзичливим, а також хорошим другом. Трохи більше про шкільні роки розповіла його класна керівниця Наталія Іваненко.

Ян завжди допомагав усім і в усьому, ніколи не відмовляв, пригадує пані Наталія. Будь-хто до нього міг звернутися — Ян завжди приходив на допомогу.

Жінка також додає, що у школі Ян товаришував з усіма — ніколи ні від кого не відокремлювався, не приєднувався до якоїсь компанії. 

Після навчання у школі Ян вступив до коледжу Кременчуцького університету імені Остроградського, а згодом продовжив навчання вже в університеті. На ці роки припала також і строкова служба, яку Ян проходив у лавах Збройних сил України як зв’язківець. За час служби отримав грамоту за сумлінне виконання службових обов’язків, а батькам відправили лист подяки за підписом командира військової частини.

Після служби працював на підприємствах у Кременчуці, згодом створив власну сім’ю — одружився, а через деякий час у них із дружиною Юлією народився син Максим.

У 2015 році Янові запропонували роботу у Варшаві, тож він разом із сім'єю і переїхав туди. Повернулися аж у 2020 році.

У перший день повномасштабного вторгнення Ян уже стояв під дверима Кременчуцького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, говорить його товариш по службі, майор Тарас Саражин.

Майор Саражин пригадує, Ян кілька разів пробував перевестися до інших частин, його подавали на навчання на офіцера. Проте військовий самостійно вийшов на Головне розвідувальне управління і перевівся на службу туди.

Бойові побратими теж пригадують Яна як справжнього патріота та майстра своєї справи.

На жаль, життя військового обірвалося 31 липня 2023 року: розвідувальна група Яна потрапила під російський обстріл поблизу села Кліщіївка на Донеччині. Від множинних осколкових поранень Ян загинув…

Мати Яна, пані Вікторія, розповідає, що в пам’ять про сина вони посадили поблизу будинку дерева. Назвали їх іменами із приказки, яку завжди любив повторювати Ян.

Син полеглого бійця, Максим, також навчається у гімназії № 1. Справжній син свого батька також зростає патріотом і відважним українцем та гідно продовжуватиме справу покоління незламних.

Нині Ян Гончаров покоїться на Алеї Слави Свіштовського кладовища поряд з іншими захисниками України, де його пам’ять сьогодні також вшанували й побратими-військовослужбовці.

Світла пам’ять про полеглого героя назавжди залишиться у серцях його рідних та близьких, друзів та знайомих, побратимів та усіх небайдужих, хто нині продовжує жити під мирним небом завдяки Яну та іншим загиблим військовим.

У «Кременчуцького Телеграфа» також є інтерв’ю із мамою Яна, Вікторією Гончаровою. Жінка поділилася з нами спогадами про сина та розповіла, як уже рік намагається побороти цю тяжку втрату.