Як Дмитрівська громада відзначила День села

Святкування Дня села у Дмитрівці приурочене до річниці звільнення з-під нацистської окупації 27 вересня 1943 року. У дворі Дмитрівського центру дозвілля відкрили ярмарок, де в онлайн-форматі проходила святкова програма. У такому форматі вже п’ятий рік поспіль — спочатку через пандемію COVID-19, а потім через повномасштабну війну — проходить більша частина святкових заходів.

Після хвилини мовчання в пам’ять загиблих воїнів у виконанні солістки вокально-інструментального ансамблю «Мальви» Світлани Бичової прозвучала пісня «Журавлі». Затим ансамбль «Дмитрівчанка» виконав пісні «Шинок», «Не варила нічого», «Ріка життя», «Хай буде надія», «А музика грає». Під композицію Олени Білоконь «Все буде Україна» учні Дмитрівської школи на сільському стадіоні провели флешмоб. У ньому були задіяні 15 дівчат із синьо-жовтими смугами тканини.

Також напередодні Дня села у Дмитрівці на базі комунального закладу «Центр фізичного виховання "Спорт для всіх"» відбулася сільська спартакіада, в рамках якої були проведені змагання з мініфутболу, дартсу, шахів та волейболу (дивіться видання «Хроніки тижня» No 37 за цей рік). Як розповіла місцева краєзнавиця, керівниця Дмитрівського відділу краєзнавчого музею Горішніх Плавнів Оксана Прибутько, краєзнавча традиція відносить час заснування села Дмитрівки до кінця XVI століття, пов’язуючи його появу з діяльністю двох братів Дмитріїв — заможного козака і коваля. Село згадується у складі Потоцької сотні Миргородського полку. У 1726 році Дмитрівка нараховувала 117 дворів, а на 1859 рік — 385 дворів і 3105 жителів, переважно вільних від власників.

У 1842 році в селі була побудована дерев’яна Покровська церква, при якій пізніше була заснована перша бібліотека і церковно-парафіяльна опіка. Під час Другої світової війни, за нацистської окупації, церква стала місцем утримання військовополонених, а в 1960-х роках, під час чергової антирелігійної компанії, була розібрана з ініціативи тогочасної влади. У 1900 році у Дмитрівці, яка тоді належала до Потоцької волості Кременчуцького повіту, було 167 дворів і 1027 мешканців, діяли земська та церковно-парафіяльна початкові школи. Друга з них була заснована у 1878 році, у ній працювали два вчителі, у тому числі священник місцевої церкви. Статистичні дані на 1910 рік зафіксували 177 дворів, 916 жителів, паровий млин з олійницею, кілька вітряків. Вітряні млини були й в селах Попове та Колгоспна Гора, Солонці. На кожне селянське господарство в середньому припадало близько двох десятин землі.

Початок минулого століття став часом заснування навколо Дмитрівки численних хуторів, переселенці до яких прибували навіть із Правобережжя Дніпра. Цьому сприяло розташування поряд залізниці Кременчук — Полтава та функціонування залізничної станції Потоки. Статистичні описи й карти XIX століття зберегли назви новостворених чи поновлених населених пунктів часів столипінської реформи — хуторів Балі, Волошине (Волошини), Дуканичі, Зубри (Зубрі), Лиходії, Луцьківщина, Плескачівка, Сольони, Суки. У 1923 році село стало центром сільської ради, до якої входило 12 населених пунктів, де налічувалось 2697 жителів. Це Дмитрівка, Волошине, Базавлуки, Кириленки, Кияшки, Кузьменки, Мурашки, Романюхи, Підлужжя, Попова Гора, Прядки та Солонці. У 1930 році почали створювати колгоспи, яких на початку було 12. Їх примусово «укрупнювали», зганяючи до господарств мешканців хуторів. Така колективізація не мала успіху, тому чимало селян, зокрема, майже всі жителі хутора Суки, було виселено до Якутії. Напередодні Голодомору до Дмитрівської сільської ради входило більше десяти, а до сусідньої Підлужанської — до 20 хуторів. Зовсім зникли у 30-х роках хутори Бегми, Булахи, Барбаричі, Василівка, Гажали, Зубрі, Мурашки, Онішки, Остапці, Плескачівка, Попова Гора, Прядки, Раці, Сольони. На кінець 2009 року в Дмитрівці та навколишніх селах було виявлено декілька поховань часів Голодомору, де поховано більше 110 односельців. Надзвичайно постраждали й села Дмитрівської сільської ради — Кияшки, Солонці, до половини населення яких, за свідченнями очевидців, не пережило 1933 рік.

За дворічної німецької окупації (із 3 вересня 1941-го до 27 вересня 1943 року) Дмитрівка й округа зазнали великих втрат. Майже всі чоловіки, багато жінок пішли на фронт, на примусові роботи до Німеччини вивезли 86 мешканців. Під час відступу загарбники підпалили село. Будівництво з 1960-х років міста та комбінату поруч із Дмитрівкою поступово перетворило її на своєрідне «приміське» село. Значна частина мешканців сьогодні працює на підприємствах Горішніх Плавнів.