Тестування: яке воно на смак?

Власний досвід показав: сама процедура незалежного зовнішнього оцінювання легша, ніж екзамен до університету, який я складала  ... надцять років тому (або диктант, який практикували при вступі до «вишів» до переходу на тести). Скласти мовний тест на один-три бали – низький рівень, із яким не приймають документи для вступу до ВНЗ – практично нереально. Але якщо хочете високий бал – треба серйозно і системно готуватися. Але у мене як у філолога за освітою деякі питання (особливо з літератури) викликали сумніви у їх доцільності.

Сідаю за парту

22 квітня, 10.45. Заздалегідь зареєструвавшись для участі у незалежному зовнішньому оцінюванні, вирушаю складати тест туди, куди мене «приписали» – у середню школу №1, що на вулиці Чкалова. За іронією долі, сьогодні день народження Леніна. У мої шкільні роки його ще називали вождем і втлумачували його заповіт «учитися, учитися та ще раз учитися».
Тепер змінилися погляди на вождів, але є й інший афоризм: «Учитися ніколи не пізно». Чи, може, пізно, і якщо ти закінчив школу багато років тому – нереально скласти тести за шкільною програмою? Саме це я і перевіряю на собі.

Біля входу до школи у напруженні стоять ті, хто ще не наважується увійти до класу.

Знаходжу своє прізвище у списку, навпроти вказаний номер аудиторії та номер місця, де я маю сидіти. Запрошення і паспорт тримаю у руках, у паспорт ніхто не зазирає.  Педагоги, які тут  чергують, трохи кваплять – адже за 15 хвилин початок. Запитують номер аудиторії і пропускають всередину. За мною іде знайома дівчина, теж називає прізвище та аудиторію. Її теж пропускають.

– Ти чого тут? Здавати? – запитую у неї.

– Та ні, сестру треба побачити – вона мені гроші винна.

–....?! – німе запитання про обстановку «секретності»  застигло в мене на губах.

Чекаю на розв’язку інцидента. Чую відголоски перепалки: інструктори на незалежному оцінюванні випроваджують дівчину, щоб не заважала, і дивуються, як вона взагалі сюди потрапила.
Я заходжу в аудиторію, мені пропонують покласти особисті речі на спеціально відведену парту. Сідаю на своє місце №3. В аудиторії 15 місць, учасників тестування – 12. Один не з’явився із невідомих причин, одна дівчина забула паспорт удома – на тестування її не допустили. Схоже, їй зовсім не пощастило: забудькуватість коштуватиме цьогорічного вступу до ВНЗ.
Мої сусіди по партах – теж випускники минулих років або коледжів чи ПТУ. У класі напружена тиша. Чути нервові зітхання, симпатична білявка від переживань соває колінами, що беззахисно визирають з-під міні-спідниці. Уже принесли «сек’юрпак» із завданнями, усі погляди учасників тестування прикуті до нього. Та  інструктори чекають на 11-ту годину. Напружену обстановку розряджає учасник тестування із задньої парти:

– Ой, я так переживав! – напівіронічно каже він. – І корвалол пив! Урешті забув удома чорну гелеву ручку (тести належить заповнювати лише таким «інструментом» – ред.). Може, мені хтось дасть? А як знепритомнію, сподіваюсь, мене тут нашатирем відкачають?

Аудиторія стримано хихотить, інструктори доброзичливо дають ручку. Усе, як у школі на контрольній. Нарешті – 11 година. Учаснику №3, тобто мені, пропонують підійти й перевірити, чи цілий «сек’юрпак». Цілий. Його розкривають і кожному видають зошит із друкованою основою із завданнями та місцем для чернетки і чистові бланки, які перевірятимуться. На все те добро ліплять штрих-коди – ніяких тобі імен та прізвищ. Бланки з відповідями (окрім твору) перевірятиме комп’ютер в Українському центрі оцінювання якості освіти. Нам зачитують інструкцію. На всю процедуру йде 15 хвилин.

Офіційний старт тестування – 11.15. Кінець – 14.15. Три години на тест. Поїхали!..

Мене цікавить процедура, а не результат, але вирішую перевірити й оцінити все до кінця. За півгодини, виконавши  у зошиті 28 завдань із 65-ти, прошуся вийти з аудиторії. До туалету супроводжують (так передбачає інструкція). Хоча під дверима, звісно, ніхто не стоїть. Урешті, якщо твій мобільний вимкнений і лежить у кишені – можна ввімкнути і зробити «дзвінок другу»: спитати відповіді на парочку завдань, у яких сумніваєшся. Але за порушення інструкції можна поплатитися – тебе   мають право відсторонити від тестування, і зі вступом до ВНЗ пролетиш узагалі.

Під час тестування я не помітила, щоб хтось кортистувався книжками або якимось «шпорами». Зате побачила, що, попри інструкцію, двоє учасників писали синіми ручками, замість чорних гелевих. Чи не «викреслить» таке просте непорозуміння їх  із числа абітурієнтів?

...Час добігає до кінця. Половина учасників тестування закінчує роботу раніше. Половина сидить «до дзвінка». Одна дівчина згодом поскаржилася, що їй не вистачило часу переписати твір із зошита на бланк.

Сек’юрпак, за інструкцією, запаковують у присутності не менш, як трьох учасників тестування. Я виходжу трохи раніше. Бачу, як нервують інструктори в сусідній аудиторії: визирають у коридор і запитують: як же запечатати той сек’юрпак? Не виходить! Урешті-таки зі злощасним пакетом розібралися.

Тестування завершилося. Результати обіцяють після 1 червня.

Зареєструвавшись на тестування, я все очікувала, коли ж мені видадуть обіцяний (безплатно) кожному учаснику тестування тренувальний збірник, виданий УЦОЯО. Дзуськи – нічого не дочекалася. Збірники так і не надійшли. Отже, усі випускники минулих років (а це якраз ті, хто підзабув програму і не обізнаний із процедурою тестування) так і залишилися без посібників. Із цього приводу «Телеграфу» так нічого і не змогли пояснити у Дніпропетровському регіональному центрі незалежного зовнішнього оцінювання (структура, відповідальна за тестування і на Полтавщині).

Завдання я оцінювала як з позиції спеціаліста (за фахом я «філолог, викладач російської мови та літератури», досвід роботи у школі – чотири роки), так і з позиції людини, яка давненько закінчила школу. До тесту спеціально не готувалася – лише за день до нього погортала програму, переглянула хрестоматію з літератури за 11-й клас.

Висновки:

1. Завдання тестування відповідають нинішній шкільній програмі та вимогам, заявленим у тренувальному збірнику Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО).

2. Завдання з мови потребують глибоких знань з усіх розділів цієї науки. (Наприклад, я «спіймалася» на простому правилі: вживанні апострофа. Бо мене ще вчили писати пів-ягняти, а за новим правописом пишуть через апостроф: пів’ягняти. А вживання закінчень - А, -У в родовому відмінку (немає характерА чи характерУ?) навіть досвідчений коректор у газеті часто звіряє зі словником.) Тож майбутнім учасникам тестування-2009 раджу запастися, окрім підручників, посібником із сучасного українського правопису, словником труднощів української мови і тренувальними збірниками вправ із пунктуації та орфографії.

3. Питання 32-39 на розуміння тексту (уривок із листа письменника Василя Стуса синові) викликає деякі сумніви, і ось чому. Із чотирьох запропонованих тез потрібно вибрати ОДНУ, що відображує авторську ідею. Взагалі-то ідей (основних думок) у тексті, тим більше дидактичного (моралізаторського) спрямування може бути не одна, а кілька. Після тестування дізнаюся про правильний (на думку розробників тесту) варіант: «Учитися жити – то високе мистецтво, якого багато людей так і не навчилося, хоч прожили життя». Відверто дивуюся: виходить, лист був написаний, щоб повідомити синові, що люди НЕ НАВЧИЛИСЯ жити? Мені ж видається більш прийнятним інший варіант, де автор говорить, ЯК цього вчитися: «Треба жити, виборюючи самого себе з лінощів, бездіяльності, без інтересу». Вердикт: автори тесту чогось недодумали, або невдало підібрали текст.

4. Завдання з літератури переобтяжені питаннями на знання літературознавчих термінів, які абсолютно не знадобляться тим, хто вступає на природничі чи математичні спеціальності. Наприклад, завдання знайти сімплоку чи оксюморон  в уривку художнього твору. Якщо УЦОЯО прагне допустити до вищої освіти інтелектуально розвинену людину, краще було б додати завдань на РОЗУМІННЯ прочитаних творів. Або взагалі обмежитися тестом із мови, включивши літературу до незалежного зовнішнього оцінювання як окремий тест (за вибором, як зараз «Зарубіжна література»).

5. Частина третя тесту, «власне висловлюваня» (твір) може бути оцінена перевіряючим суб’єктивно. А значить, принцип об’єктивності тестування не в усьому дотриманий.

Вердикт: Скласти тест не легко, але реально. Думаю, я впоралася десь на вісім балів (хоча у школі завжди мала з мови та літератури вищий бал і червоний диплом за фахом «російського» філолога). Особливо завадили підзабуті і нечитані сторінки з літератури, які за мого навчання не входили до програми. Аби скласти на високий бал, мені знадобився б із місяць підготовки. «Свіжим» випускникам-нефілологам, залежно від набутих знань, думаю, – від місяця до трьох. «Шара котить» хіба що в тому випадку, якщо для вступу на обрану вами спеціальність вам досить чотирьох-п’яти балів. Але складати «екзамен» у своєму місті психологічно легше, ніж у незнайомому ВНЗ при вступі. Тест дає більше шансів, ніж диктант: у тесті є шанс хоча би вгадати, якщо не знаєш правил, а в диктанті кожне незнання – помилка.

Які ваші враження від тестування та підготовки до нього?

НАТАЛЯ, випускниця педагогічного коледжу:
«Завдання з літератури складні»
– Було важче, ніж я думала. Завдання з літератури складні. Наприклад, дається вірш, і треба визначити, ямб це чи хорей...Або дається опис дівчини і треба визначити, героїні якого твору він належить. Дуже важко згадати, бо ми перечитували багато творів.

МИХАЙЛО, випускник медичного коледжу:
«Програма коледжу явно не співпадає зі шкільною програмою»
– Школу закінчив чотири роки тому. Складати важко, бо програма коледжу явно не співпадає зі шкільною програмою. Якби не українська література, був би задоволений тестуванням. Але ми проходили програму з цього предмета екстерном (рік за два), а на тестуванні потрібні грунтовні знання. Готувався довго і важко. Навіть репетитора було складно знайти – усі зайняті.

ОЛЕКСІЙ, випускник ВПТУ №7:
«Чому б не дати людині дописати?»
– Шкода дівчину, яка так старанно писала! Видно було, що людина знає, старається. Вона просто не встигла переписати з чернетки. Їй не дали! Вона розплакалася так. Ну чому б не дати людині дописати? Я сам устиг, думаю, що тест склав.

Друга вища – без сертифіката
Міносвіти зробило послаблення тим, хто здобуває другу вищу освіту: їм не потрібен сертифікат незалежного зовнішнього оцінювання. Кременчуцькі ВНЗ гостинно розчиняють двері перед такими абітурієнтами – екзамени не потрібні, достатньо співбесіди і, звісно, плати за навчання. Про такі умови нам повідомили у КДПУ КУЕІТУ, КІ ДУЕП.