11 січня – Всесвітній день спасибі (International Thank You Day). Свято започатковане за ініціативою ООН та ЮНЕСКО – треба розуміти, шановані міжнародні організації намагалися зробити нас більш ввічливими та толерантними.
За протоколом, у День спасибі треба зробити над собою зусилля і почати дякувати – бажано, щиро. «Телеграфу» ідея сподобалась, ми теж вирішили попрацювати над собою – спробувати стати більш ввічливими та толерантними. Отже, зараз дякуватимемо усім «на повну котушку». Та спершу трохи розповімо про «спасибі» і пов’язані з ним проблеми.
Російські історики вважають, що слово «спасибі» утворилося у 16-му сторіччі внаслідок об’єднання двох слів – «Спаси, Боже». Це було дуже поширене на той час словосполучення. Ті самі російські історики та мовознавці стверджують, що російське слово «спасибо» несе більший духовний зміст, ніж поширене серед англомовних народів словосполучення «Thank you» – яке, на думку російських мовознавців, означає лише формальну подяку.
А психологи вважають, що люди, яким важко сказати «спасибі» у відповідь на комплімент чи послугу, мають певні психологічні проблеми. Мабуть, вам доводилось зустрічати громадян, які не можуть нормально подякувати за симпатичний подарунок на день народження. Не дякують вони і за 100 гривень, які ви їм позичили десять років тому. І взагалі ні за що не дякують. Так от тепер ви знатимете, що ці невдячні громадяни мають проблеми:
– Вони бояться почувати себе у боргу, адже, отримуючи подарунок ми опиняємось у ролі боржника. Найважче сприймають таку ситуацію тривожні особи – у подарунках вони вбачають замах на їхню свободу.
– Вони не довіряють людям та світу взагалі. Життєве кредо таких громадян: «Нікому не можна довіряти!» Їм невесело живеться – бо вони 24 години на добу вважають, що світ підступний, а навколо живуть одні лише лицеміри.
– Вони мають низьку самооцінку. Громадяни, які не люблять себе та не поважають, не можуть отримувати втіхи від приємного подарунка або приємних слів – вони сприймають їх із почуттям сорому, а потім тривалий час відчувають провину.
– Вони мають зависоку самооцінку. Така позиція притаманна тим, хто виріс єдиною балуваною дитиною у забезпеченій родині. Такі громадяни просто не цінують ані ваші подарунки, ані вашу допомогу, ані ваші компліменти. Вони з дитинства переконані, що світ існує лише для них.
Все, з психологією закінчуємо. Починаємо дякувати. Дякуватимемо емоційно – в дусі Миколи Баскова, який так неперевершено вимовляє зі сцени: «Спас-с-сібо!!!»
.......призначив прем’єр-міністром Азарова, який узявся робити реформи – і зробив Пенсійну, яка призвела до збільшення на п’ять років пенсійного віку для жінок. І тепер уся країна гратиме у захоплююче реаліті-шоу «А-ну, доживи до пенсії!». Нудно не буде, панове. Гратимуть усі. Щоправда, виграють одиниці.
На виборах пан Бабаєв презентував власний бюджет-2011 для Кременчука. І пообіцяв збільшити фінансування медичної галузі на 70%, освітньої – на 46%, а культури та мистецтва – у 1,5 рази! Цілих два місяці медики, освітяни та працівники культури мріяли з усіх сил. Щоправда, після грудневої сесії міськради мріяти кинули навіть затяті оптимісти – обіцяне підвищення не відбулося, натомість очікується оптимізація. Зате ж як мріялось!
Щойно прийшовши до влади, міський голова пан Бабаєв розпочав масштабний ремонт власного кабінету у міськвиконкомі. Журналістам пан мер пояснив, що це потрібно не йому особисто, а всьому місту – адже кабінет міського голови – це обличчя Кременчука, і одним косметичним ремонтом тут не відбудешся! Тому пан мер проводить грунтовну кругову підтяжку цього самого «обличчя міста» – тобто, солідний ремонт. Ми дуже сподіваємось, що після того, як «обличчя міста» доведуть до ладу, пан мер візьметься і за, так би мовити, «тіло міста» – школи, шкільні їдальні, лікарні, поліклініки, дитсадки, дороги тощо. Адже у Кременчука все має бути прекрасним – і «обличчя», і «тіло».
Перший віце-мер пан Погрібний зробив серйозну послугу кременчуцьким мерцям. Ще раніше, коли він не служив віце-мером, а був простим депутатом міськради, пан Погрібний працював у депутатській комісії, яка перевіряла тарифи на поховання, затверджені на кременчуцькому спецкомбінаті ритуальних послуг. Пан Погрібний стверджував, що розцінки завищені, і дуже критикував тодішнього директора спецкомбінату пана Дедюріна. Після приходу нової влади (це коли пан Погрібний перестав бути простим депутатом і став першим віце-мером) пана Дедюріна звільнили, а розцінки на могили знизили аж на 12 гривень! Щоправда, ця фантастична знижка стосується лише ексклюзивних могил для урн із прахом. На стандартні могили із звичайними трунами суперзнижка не поширюється – треба розуміти, тому, що таких могил більшість, а усіх знижками не ощасливиш. Та ми сподіватимемось.
17 грудня кременчуцький міськвиконком затвердив нові розцінки на могили для урн із прахом (про які ми вам щойно розповіли). Після цього голова Автозаводської райради пан Коваленко прямо на засіданні виконкому весело «пошуткував» – він сказав: «Після такого рішення можна і помирати спокійно!». «ТелеграфЪ» просто-таки у захваті від такого теплого, оптимістичного напутнього слова шановного посадовця. Тому ми вже двічі увічнили його слова на шпальтах газети – народ має право знати (і цитувати) ефектні вислови своїх керманичів.
Спасибі «Амстору» за те, що...
не побудував льодовий палац у Кременчуці – і таким чином знизив процент травматизму кременчужан через падіння на льоду.Спасибі меру, УЖКГ та управляючим компаніям за те, що... забезпечили кременчужан достатньою кількістю льоду на тротуарах та дорогах – бо десь же народ має ковзатись, якщо вже «Амстор» так і не побудував льодовий палац.
Спасибі кременчуцькій міліції за світло!
Кілька місяців кременчуцька міліція ловила банду нічних підпалювачів машин. Банду так і не впіймали. Зате через це вулиці міста освітлювались практично цілодобово – щоб підступним підпалювачам складніше було підкрадатися до нещасних машин. А, водночас, і пересічним кременчужанам простіше було пересуватися вулицями міста. За що ми і дякуємо кременчуцькій міліції. І сподіваємось, що тепер, коли світло вже вдосталь погоріло, вона (міліція) все-таки нейтралізує підпалювачів – бо треба ж не лише ноги кременчужан берегти, а і нерви власників автомобілів пожаліти.
Спасибі українській зимі за м’якість!
Спасибі українській зимі за те, що вона не заморожує на смерть працівників заводу КрАЗ. Бо вони, як ніхто, залежать від примх погоди. Якщо теплішає на вулиці, трохи теплішає і в цехах, де вони працюють – чи, скоріше, мерзнуть. А холоднішає на вулиці – починають задубівати і робітники. Що поробиш, все залежить лише від природи – бо від регулярних приписів міськСЕС температура в цехах не підвищується.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.