Як у Кременчуці засуджені малюків одягають

Багато хто з кременчужан і не здогадуються, що купували на ринку та в магазинах товари, які зробили у нашій «рідній» виправній колонії №69. Вбивці, насильники та наркомани виправляють себе працею – шиють дитячий трикотаж, роблять тротуарну плитку, автопричепи, стільці, шезлонги... «ТелеграфЪ» із нагоди Дня солідарності трудящих побував на зоні та на власні очі подивився як проходять трудові будні засуджених. 

Трудовий Першотравень – свято не лише для простих кременчужан, що «пашуть» зранку до вечора і звечора до ранку на заводах. Солідарні з ними у роботі і люди, яких позбавили волі через скоєні ними злочини. Вбивці, насильники та наркомани, як вміють, виправляють себе працею – шиють дитячий трикотаж, роблять тротуарну плитку, автопричепи, стільці, шезлонги та багато іншого краму. 

До них ми проходимо через кілька вертушок, кілька грат та опиняємось на підприємстві 69-ї виправної колонії. У дворі чисто, судячи з шуму в приміщеннях – робота кипить. Заступник начальника 69-ї колонії Василь Назаров, перш за все, заводить на склад готової продукції:  

– Ось тут все, що роблять наші засуджені, – каже підполковник та показує по одному примірнику готового товару та кілька автопричепів. – Продукцію швидко розбирають бо вся вона робиться на замовлення, – пояснює Василь Назаров. 

Ціни на товари підприємства колонії розраховуються виходячи з мінімальної заробітної плати, без «накруток». На якість ніхто не жаліється. Тому робочі руки засуджених користуються великою популярністю серед бізнесменів та підприємств, і не тільки місцевих, але й з інших областей.  

– Із заробітку засуджених держава вираховує гроші, які людина винна комусь за вироком суду, – пояснює Василь Назаров, – відшкодовується утримання людини в колонії, а залишок засуджений залишає собі на каву, чай, цигарки... 

.

У колонії налагоджене виробництво автопричепів. Тут метал ріжеться, пресується, зварюється, фарбується. На виході – готовий повноцінний причеп для легкового автомобіля.

Все це можна купити та побачити в нашому місті. Хлібні лотки, піддони, стільці, шезлонги, колюча проволока, тротуарна плитка, гофротара йдуть у торговців на ура. Лише деревини для виробів на підприємстві щомісяця обробляється близько 100 тонн.

Перш ніж потрапити до одного з цехів, новачок два тижні проходить співбесіди, вивчається його життєвий шлях на волі, здібності, навички, професія. Близько 10% людей, що потрапляють у 69-ту колонію мають вищу освіту. Але якщо чоловік ніякому законному ремеслу за роки життя не навчився  – його відправляють у профтехучилище при колонії. Тут він може стати каменярем, теслею, зварювальником тощо. Після навчання людина отримує диплом державного зразка і може в подальшому працевлаштуватися.

Церкву на території колонії побудували у 2004 році на місці де стояв продуктовий ларьок. Саму будівлю, а також зовнішнє і внутрішнє оздоблення засуджені зробили власноруч. Розписали за 3 місяці. На церковні свята щоразу приходять близько 60 засуджених.

Цього року в ній навіть вінчалися! Чоловік з Піщаного одружився із жінкою яку покохав ще на свободі. Життя склалося так, що він опинився за ґратами. Проте весілля вирішили не відкладати.

Кілька цехів при колонії мають статус державного підприємства і для нього відсутні будь-які пільги по оподаткуванню. Із іншими підприємствами воно укладає договори на виробництво певних товарів. Із колонією активно співпрацюють такі гіганти як, наприклад – сталеливарний завод чи Полтавський гірничозбагачувальний комбінат. Перші поставляють литво для обрубки, а другі – замовляють виробництво огорож з сітки Рабиця.   

– По оподаткуванню в нас немає ніяких привілеїв, – каже заступник начальника колонії Василь Назаров, – платимо ПДВ та інші податки всіх мастей. Після прийняття нового Податкового кодексу із деякими підприємцями стало невигідно працювати. До того ж виріс податок на землю. Якщо раніше ми сплачували близько 300 гривень, то зараз – 10 тисяч гривень! Ми ж ніби й не на Першотравневій знаходимось. По суті ж ми не комерційна структура.