У Кременчуці знімуть фільм про складних підлітків: Чим жорстока правда може бути корисною школярам?

За даними міліції, у нашому місті практично кожен десятий злочин січня – діло рук підлітків. За минулий рік кримінальні справи порушені проти 49 неповнолітніх. – Отже, до суду підуть фактично два класи! Слід урахувати, що підлітків судять лише за тяжкі злочини, в інших випадках їх «рятує» вік. Загалом же, на обліку у районних відділах міліції є 349 неповнолітніх порушників закону. А це вже, як контингент маленької школи…школи потенційних злочинців.
Як же застерегти наших із вами дітей, щоб їх не «засмоктала» вулиця, щоб вони не сіли за грати? Дати подивитися, як живеться «по той бік закону» – засудженим підліткам у колонії для неповнолітніх.
На минулому тижні Юрко Покальчук, письменник і телеведучий, презентував у Кременчуці документальну стрічку, зняту у колонії міста Прилуки. Фільм уже демонструвався в Україні і за кордоном. Дехто з його героїв вийшов на волю і залишив старі звички – життя у колонії подіяло. Наразі, пан Покальчук та його однодумці хочуть показати стрічку у школах Кременчука. Можливо, вражень від цього жорсткого фільму підліткам вистачить, щоб контролювати свої дії.

Про що фільм. Стрічка складається із трьох частин: «Жорстокість», «Секс», «Любов». Вона побудована на сповідях підлітків, котрі намагаються проаналізувати, чому опинилися за гратами. Хтось крав, бо так робили інші; хтось убив, у підлітковій бійці схопивши сокиру, бо колись із сокирою тато ганявся за мамою...
Ці хлопці – із поглядами побитих собак. У них проступають недитячі зморшки на лобах, коли вони розповідають свої історії.
Після перегляду колеги запитали мене, чи дала б я таке дивитися своїй дитині. Так. У років 13-14, це особливо корисно для зухвалих хлопців. Бо «моралі» дорослих про те, що не слід «поводитися погано», зазвичай не діють. А тут – таке потужне «щеплення» проти зла й жорстокості: яскрава картина, що із тобою буде, якщо ти не зупинишся. Спочатку на тебе надінуть наручники, потім потрапиш за грати у слідчий ізолятор, і нарешті – колонія. Особисто мене вразили однакові полинялі «роби» і резинові шльопанці на босих ногах її мешканців. Ці деталі навіяли сумну думку про те, що найкращі роки героїв фільму викреслені із життя.
А «Любов» (остання частина фільму) – це «соломинка», завдяки якій у порушника з‘являється шанс на інше життя. Хтось згадує кохану дівчину, яка чекає, а хтось – улюбленого кота, бо більше «рідних» не залишилося.
– Дайте цим підліткам трохи добра, воно посіється і обов‘язково виросте, – впевнений Юрко Покальчук.

Загублена мама і «Педагогічна проза»

Юрко Покальчук уже 15 років опікується складними підлітками, допомагаючи їм підчас не лише словом. Так, він розшукав за допомогою служби розшуку дітей на «Магнолія-ТВ» загублену маму одного їз кременчуцьких колоністів, привіз її до сина на побачення. Мама виявилася адекватною - захопила здоровезну торбу харчів. Якби вона не знайшлася, юнаку, який скоро звільниться, було б нікуди йти. Хлопець загубив рідних, бо бродяжив. А потім сів за криваву групову бійку, де захищав слабкіше від себе «дитя вулиці». Його історія лягла в основу повісті Покальчука «Хуліган Зайчик». Письменник заохочує неповнолітніх засуджених писати вірші, прозу, малювати. З їхніх творів складає журнал «Горизонт», який роздають у виховних колоніях. Видати останній номер, що містить і твори кременчуцьких колоністів, допоміг Олег Філіпас, мешканець нашого міста. До речі, на презентації «Зони особливої уваги» Покальчук заявив про намір створити за рік художній фільм про сучасних хуліганів «Педагогічна проза». На назву його надихнули відвідини музею видатного педагога Антона Макаренка, який виховував безпритульних і написав про них роман «Педагогічна поема».