Сусідські війни

Не щастить деяким кременчужанам із сусідами: то лаються серед ночі, то матюкаються прямо при дітях, то стіни свердлять із самого ранку… Нормальні люди завжди дійдуть згоди, але не всі такі зговірливі… «ТелеграфЪ» з’ясовував, як у Кременчуці вгамовують буйних сусідів законними методами, а також радився із психологом – що робити, коли закон не допомагає.

Найбільш серйозні баталії між сусідами розгоряються напередодні вихідних: у п’ятниці та суботи – до 16-ти викликів міліції на добу. Зазвичай про поганих сусідів повідомляють пенсіонери, батьки маленьких дітей та психічно хворі. Їм не до вподоби, як перфоратор «всвердлюється» у голову, лаються зверху чоловік із жінкою, а знизу підлітки «врубили музику та лізуть на стіни».

– Іноді викликають міліцію, щоб просто дошкулити сусіду, – розповідає Аркадій Кухаренко, заступник начальника відділу громадської безпеки міськуправління міліції. – Наряд приїде, а вдома нікого немає – усі на роботі. Зазвичай скаржаться на сусідів через заздрощі: – мовляв, гроші в нього є на ремонт –  ось я йому пошумлю! Ремонтувати  квартиру в нашому місті, до речі, можна тільки у будні з 8.00 до 22.00 за погодженням із сусідами. Але судді лояльні до людей, що роблять ремонт, – коли їм його ще робити, як не у вихідні?

Згідно із Законом, буйним сусідам загрожує штраф від 17-ти до 119-ти гривень, залежно від правопорушення – чи хтось бився, чи ремонт робив, чи просто гучно лаявся. Великий штраф не накладають, кажуть у міліції, бо це удар по сімейному бюджету. За насилля в сім’ї передбачене також утримання до 15-ти діб. Але суд зазвичай дає добу-дві, бо розуміє, що людина може втратити роботу, якщо три дні не з’являтиметься на підприємстві. А це призведе до ще більших проблем у сім’ї.    

Ми розповімо три реальні кременчуцькі історії, у яких діючі особи не один рік ведуть сусідські війни…

Не уподібнюйтесь...

Олена ВЕРЕМЄЄНКО, завідувач кафедри психології Кременчуцької філії Університету «Україна»:

– Нас із дитинства привчали, що з сусідами треба жити мирно – нам соромно їм у чомусь відмовити, образити, зробивши зауваження… Саме тому ми терпимо багато їх образ, неадекватну поведінку. Я розумію, що є велика спокуса на мат відповісти матом, на грубість – грубістю і так далі. Але це не вихід. Не слід опускатися до рівня не зовсім адекватних та не дуже інтелігентних людей – цим ми показуємо їм свою дурість, неспроможність та обмеженість. Потрібно бути, так би мовити, педагогами для своїх сусідів – підтягувати їх до свого рівня, а не опускатися до їхнього.

Цю історію розповіли мешканці вулиці Чкалова – їх діти час від часу потрапляли під «прицільний вогонь» матюками, а іноді й камінням з боку одинокої бабусі-сусідки. Їй не подобалося, як діти їздять на велосипедах або ганяють із м’ячем провулком…

– Побачить біля свого двору малечу на роликах – і давай лаятися та посилати дітлахів куди подалі, – розповідає Тетяна. – А нам, коли ми приходили розбиратися, казала: «Я  ветеран війни, і ви мені нічого не зробите!» У мою доньку, одначе, вона «зарядила» каменем. Добре, що не в голову, хоча синець на нозі був.  Ми думали звертатися до міліції, але хтось сказав, що краще облишити, бо слова дітей як свідчення не враховуються… Бабуся вже Богу душу віддала, але як комусь із сусідів теж «дах зірве»? Що робити? Куди звертатися?  

Коментар психолога

– Цю ситуацію взагалі можна і потрібно повернути на свою користь, – каже наш консультант. – Розкажу як. Насправді, проблема не в тому, що дитина чує лайку, а в тому, як на це реагуватимуть її батьки. Якщо мати чи батько скаже, що брутальна бабуся – це поганий приклад поведінки, і матюкатися погано, дитина це усвідомить і не буде себе так поводити. Але якщо ж і самі батьки люблять «перчене» слівце сказати, то дитина заплутається: вона перестане розуміти, де погане, а де добре. Як кажуть, виховний момент буде втрачений. Немає нічого поганого в тому, що діти чують матерні слова до тих пір, доки вони не візьмуть їх за норму життя.

Коментар міліції

– У подібних випадках потрібно звертатися до дільничного або у службу зі справ неповнолітніх, – каже Аркадій Кухаренко. – Свідчення дітей такі самі, як і свідчення дорослих. Просто дитину опитують у присутності батьків, викладачів, психолога.

Цю трагікомічну історію розповіла «Телеграфу» мешканка району Чередників. Після низки «господарських» непорозумінь її сусідка вивісила на стіні свого будинку велике простирадло, на якому намалювала здоровезну дулю, що вказувала прямісінько на сусідчину оселю. Така собі потужна психологічна атака… Люди жили під прицілом дулі не один місяць (навіть на серце жалілися) і не знали, що робити. Потім чи то міліція таки втрутилася, чи «прапор» обтріпався, але «щирий» жест зник.

Коментар психолога

– Є хороша фраза: «Якщо не можеш змінити проблему – зміни ставлення до неї», – каже Олена Веремєєнко. – Дуже важливо навчитися не звертати уваги на подібні закиди, якщо, звісно, не йдеться про пошкодження майна. З часом людина зрозуміє, що вплив негативу на неї зник. Потрібно сприймати подібні речі із долею гумору й адекватно оцінювати людину, з якою маєте справу. Щоправда, є ризик – людина побачить, що її «вибрики» не діють, і почне шукати інші способи дошкулити, набагато  серйозніші.  

Коментар міліції

– У подібній витівці (з дулею – ред.) можна вбачати хуліганські дії, – каже Аркадій Кухаренко. – Зверніться до дільничного, і він знайде підхід до  людини і примусить зняти той плакат. Звісно ж, у подібних випадках усе залежить від професіоналізму міліціонера.

У багатоповерхівці, що у провулку Гвардійському, живе Галина, жіночка пенсійного віку, яка варить самогон. До її квартири за «пахучим зіллям» сходиться уся «богема» мікрорайону: п’ють, засідають у під’їзді, лякаючи дітей, гупають у двері квартир – розважаються, одним словом. Про таке невдале сусідство розповіла «Телеграфу» сусідка самогонщиці, пані Олена.

– Мало того, що у під’їзді стоїть запах самогонки, так ця жіночка ще й дітей наших ображає, – бідкається пані Олена. – Називає їх такими словами, що й сказати соромно, а тоді діти нас питають: «А що тьотя про нас казали?» Як я маю їм це пояснити? Ніякі прохання та попередження на неї не діють.

Пані Галина пішла до свого дільничного інспектора міліції із заявою на сусідку. Мовляв, угамуйте її. Правоохоронці одного вечора прийшли, поговорили із самогонщицею, склали протокол та наклали штраф – 51 гривню.

– Після того, одного вечора я почула на сходах крики, – продовжує Олена. – У наші двері почали грюкати, кричати. Ми (а я живу із мамою та неповнолітньою дочкою), звісно ж, не відчинили – перелякалися. Кричали вже на вулиці. Я виглянула на балкон і побачила Галину – вона кричала, що на неї напали з ножем…

Що сталося? За словами Галини, близько 22.00 у її двері постукав чолов’яга кавказької національності, дістав ніж і почав погрожувати... Після того жінка, впевнена в тому, що її «замовила» сусідка, побігла до дільничного міліціонера і написала заяву на Олену, де вказала також, що у квартирі сусідки постійно шумлять вечорами.

Справа  одразу опинилася в Автозаводському суді. Суддя відмовив Галині у задоволенні позовних вимог.

– Дільничний не вказав у протоколі свідків, які бачили напад, – розповіла вона репортеру. – Він раніше мені нічого такого не казав, лише те, що свідків на суд треба привести. Я буду продовжувати судитися.

Коментар психолога

– Жоден спеціаліст не порадить відсторонюватися від подібної проблеми та намагатися її не помічати. Навпаки, треба не боятися іти «ва-банк» і до останнього відстоювати свої права через суди та інші інстанції, якщо дільничний не може допомогти.

Коментар міліції

«Варимо, доки не помремо…»

Після суду минув тиждень – Олена каже, що її сусідка продовжує варити самогон, але вже не лає дітей. Ми запитали у начальника дільничних інспекторів Автозаводського райвідділу міліції Валерія Дяченка, яким чином змусити людину перестати гнати самогон?

– За перший випадок самогоноваріння штраф складає 51 гривню, – каже міліціонер, – за другий і наступні – 119 гривень… Такий закон. Проте є лише три обставини, за яких людина покине самогоноваріння: якщо вона помре; якщо так сильно захворіє, що не зможе варити; або якщо в ній прокинеться свідомий громадянин…