Яку роль зіграв ящик горілки від КДБ в Афганській війні?

«ТелеграфЪ» знайшов офіцера військ КДБ СРСР, який брав участь у подіях, з яких почалась 10-річна війна.

Валерій Олександрович – прикордонник, більшу частину свого життя провів на високогірних заставах. Звідти і потрапив до Афганістану. У Кабул прибув 4 вересня 1979 року у складі зведеної роти спецназу КДБ СРСР. Обстановка і в столиці, і в країні була неспокійна –афганські війська бунтували. На момент прибуття роти охорони, у Кабулі, на тихій віллі за квартал від радянського посольства вже розмістилася група спеціального призначення «Зеніт», підпорядкована КДБ СРСР. Спеціалізувалася група на імпорті-експорті революцій у дружні країни та ліквідації місцевих диктаторів.

Охоронна рота мала менш грандіозні бойові задачі – охороняти посла та персонал посольства. Що спецназівці і робили. А Валерія Олександровича досить скоро призначили військовим комендантом представництва КДБ СРСР у Кабулі.

Невдовзі особистий охоронець афганського правителя Аміна легковажно застрелив радянського емісара – генерал-лейтенанта КДБ СРСР Віктора Папутіна. Радянські спецназівці вивезла труп Папутіна з палацу Аміна і почала готуватися до «подій».

Події не забарилися. Прибула група для посилення «Зеніту». З’явився спецназ ГРУ (Головне розвідувальне управління). На початку грудня до Кабулу увійшов радянський мусульманський батальйон, підпорядкований КДБ СРСР. І, нарешті, прибула знаменита «Альфа», яку найчастіше і звинувачують у ліквідації правителя Аміна. Втім, «Альфа» тоді ще називалася групою «Гром». Звісно ж,
«ТелеграфЪ» поцікавився, яке бойове завдання отримала група? Адже жодного офіційного документа ані КДБ, ані Міноборони, ані радянський уряд тоді не підписав. А що було б, коли б «Альфа» провалила штурм? А коли б афганські війська рушили б до столиці на підтримку правителю? А коли б афганці встигли вийти в ефір і попередити світ про радянську інтервенцію? Коротше кажучи, у нас була купа питань.

Валерій Олександрович усі їх вислухав і трохи сором’язливо визнав, що штурм-таки був нечуваною авантюрою. А потім зауважив, що КДБ його все-таки підстрахував. Штурм палацу призначили на 27 грудня. А 25-го усіх радянських військових радників викликали до представництва КДБ у Кабулі. В Афганістані діяла дуже розгалужена мережа радянських військових радників – вони були при кожному афганському полку. Цим самим радникам 25 грудня у представництві КДБ вручили по ящику горілки і повідомили, що у кожного з них 27 грудня буде день народження. І його має відвідати командир відповідного полку, його начальник штабу та начальник служби безпеки. Це наказ! Радники гаркнули «Есть!», підхопили ящики і роз’їхались по полках.

Відсвяткували непогано – перепились усі. Мусульмани - як показав військовий досвід - теж полюбляють випити. До того ж, пили вони спецгорілку «Солодкі сни від КДБ», так би мовити. Тож не дивно, що афганські полкові командири попрокидалися лише наступної доби - з важкою головою і при новому правителі. Так КДБ підстрахував своїх штурмовиків.

Штурм почався 27 грудня, о 18.30. Спершу в Кабулі пролунав страшенний вибух – «Альфа» підірвала колодязь з кабелями урядового
зв’язку. Кабул опинився в ізоляції. А спецназ пішов на штурм палацу Тадж Бек, де перебував Амін. Радянський мусульманський батальйон тримав під обстрілом афганські війська, що охороняли зовнішній периметр палацу. А «Альфа» та «Зеніт» нищили особистих охоронців Аміна – людей з його племені, які утримували внутрішній периметр. 20 хвилин пішло на штурм, ще 25 – на ліквідацію охоронців. Через 45 хвилин майже 200 відданих охоронців і сам Амін були мертві. Разом з Аміном загинув і радянський військовий лікар, який залишився надати йому медичну допомогу. А до лікаря, між іншим, щойно прилетіла дружина. Забрала гроб і полетіла.

4 січня Валерій Олександрович та бійці охоронної роти посольства проводжали «Альфу». Прямо на аеродромі пили горілку, поминали загиблого під час штурму полковника Бояринова – командира «Зеніту» - і плакали. Так почалась 10-річна війна.