Як квартира кременчужанина стала власністю співробітниці управляючої компанії «Житлорембудсервіс»

Художник Віктор Шингур отримав свідоцтво на право власності на квартиру і помер. Квартира мала б відійти у спадок дітям. Та її власником стала співробітниця управляючої компанії «Житлорембудсервіс». Схема, за якою це відбулося, несе загрозу самотнім кременчужанам-власникам житла.

Припустимо, ви – батько. Ви маєте квартиру, хочете, щоб вона залишилась вашим дітям, задля цього отримуєте свідоцтво про право власності на квартиру, помираєте, і квартиру замість ваших дітей отримує співробітниця кременчуцької приватної управляючої компанії «Житлорембудсервіс». Чи видається вам – батьку – такий перебіг подій нормальним? А, можливо, ви – син? Тоді уявіть трохи іншу ситуацію. Ваш батько помирає, ви займаєтесь похованням та іншими сумними справами, а згодом дізнаєтесь, що квартира батька, яку ви мали успадкувати, належить співробітниці кременчуцької управляючої компанії «Житлорембудсервіс». Чи видається вам – сину – така ситуація нормальною?

От і нам вона видалась дивною. Тому «ТелеграфЪ» витратив кілька місяців на її дослідження. Адже управляючі компанії обслуговують абсолютну більшість багатоповерхівок Кременчука. Тож історії про те, як співробітники управляючої компанії отримують житло померлих кременчужан, мають суспільний інтерес – бо це може торкнутися кожного мешканця міста.

Розповідь сина художника

Кілька місяців тому до «Телеграфа» звернувся старший син кременчуцького художника Віктора Шингура. Він розповів, що його батько помер у грудні 2008 року. Вони з братом поховали батька і повернулися до Києва – там обидва живуть. Квартиру батька на вулиці 60 років Жовтня зачинили. Там залишились усі його особисті речі – картини, рукописи, архів. Сини були впевнені, що з ними нічого не станеться – адже квартира приватизована. Пройшов визначений законом час, і брати спробували реалізувати свої права спадкоємців квартири. І тут дізналися, що квартира приватизована громадянкою Л. – співробітницею управляючої компанії «Житлорембудсервіс». Вона зареєстрована в квартирі разом зі своїм сином. Ось що розповів Олександр Шингур:

– Нам сказали, що всі речі батька вивезли з квартири і викинули на смітник. Сусіди бачили, як їх вивозили. А в державній нотаріальній конторі нам повідомили, що батько був зареєстрований в квартирі як піднаймач, а наймачем квартири була ця жінка. Ми взагалі нічого не зрозуміли. Звідки вона з’явилася? Батько жив один. Мій брат Роман йому регулярно телефонував. Раз на тиждень або я, або брат приїжджали допомогти по господарству – бо батько впав і зламав руку. Ми ніколи не бачили в квартирі нікого стороннього. Та й не жив там ніхто, бо знайшов батька брат. Роман якось не зміг додзвонитися до Кременчука, занепокоївся і поїхав туди. Знайшов батька. Ми його поховали і поїхали до Києва – треба було на роботу повертатися. А коли повернулися до Кременчука, подивилися, а в квартирі вже вікна нові поставили і замки поміняли. Ми навіть не намагалися туди зайти. Навіщо? Скандал влаштовувати, так це нічого не дасть. Мене інше турбує – куди зникли всі речі батька? Він був відомий художник, член Спілки художників України. Де його роботи? Де вірші та рукописи? Де бібліотека? Де особистий архів? Як можна все це вивезти на смітник?! Це якось не по-людськи. Так, це не матеріальні цінності, це цінності духовні. Так що, начхати на них і вивезти на смітник?

Після розповіді сина художника, у нас виникло питання – як квартиру його батька міська влада передала сторонній людині? Можливо, син просто пропустив обумовлений законом термін для надбання спадщини? «ТелеграфЪ» з’ясував, що брати вчасно подали заяву про спадщину до Першої державної нотаріальної контори. І там була заведена спадкова справа № 531/09. 
 Також ми з’ясували, що управляюча компанія «Житлорембудсервіс» 02.04.2010 року подала до Автозаводського суду заяву про зняття з реєстрації в квартирі №60 померлого художника Шингура. Позовна заява подана щодо нього, як колишнього квартиронаймача. Складається враження, що «Житлорембудсервіс» не знає про свідоцтво на право власності на квартиру, яке Шингур отримав ще у 2005-му році.

Коли б суд задовольнив позов управляючої компанії, і скасував реєстрацію померлого, його квартиру б повернули на баланс кременчуцького виконкому – як неприватизовану державну квартиру після смерті її наймача. І тоді б виконком на законних підставах видав би ордер на вселення у вивільнену квартиру громадянці Л.

Та суд не задовольнив позов компанії. Він прийняв рішення « позовну заяву ТОВ «Житлорембудсервіс»... про зняття з реєстраційного обліку Шингура Віктора Івановича залишити без розгляду». А ухвалу таку (справа №2-3193/10) суд виніс через те, що представники «Житлорембудсервісу» не приходили на судові засідання. Такі права суду дає п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК. Звісно, у нас виникає питання, чому позивачі не з’являлися на слухання справи? Адже юридичний відділ компанії чудово розумів наслідки такої неявки. Відповіді представника юрвідділу ми не отримали.

Таким чином, художника не зняли з реєстрації в квартирі. І не зважаючи на це, виконком 16.04.2010 виніс рішення №301 – «видати ордер на вселення в квартиру № 60 громадянки Л.». Як тут не подумати, що певна група посадовців сприяла цій процедурі, балансуючі на межі закону? А, можливо, і порушуючи його.

Значні сумніви викликають і дії управляючої компанії «Житлорембудсервіс». Перша державна нотаріальна контора, відкривши спадкову справу братів Шингурів, неодноразово зверталась із офіційними запитами до «Житлорембукдсервісу» – вимагала надати довідку про склад сім’ї покійного та про реєстрацію. Отже, у «Житлорембудсервісі», причому в його юридичному відділі, не могли не знати, що існує спадкова справа, відповідно, є спадкоємці. Відповідно, можуть бути різні нюанси. Ну то й що? «Житлорембудсервіс» гнув свою лінію – вважав Шингура піднаймачем, а не власником, і намагався виписати його з квартири. Чому він так чинив? Чи чому так чинили певні його співробітники?

Ордер на квартиру художника

Наслухавшись сумних розповідей сусідів та друзів художника, ми подумали: ну добре, це все лірика, а як все-таки співробітниця управляючої компанії «Житлорембудсервіс» громадянка Л. вселилася в квартиру померлого художника? Уявіть собі, вселилася громадянка за ордером – тобто, на законних підставах. 16 квітня 2010 року вона за офіційною процедурою отримала ордер №90, серія Д на житлове приміщення. Виконком Кременчуцької міської ради видав ордер на підставі рішення виконкому № 301 (від 16.04.2010) «Про надання житлової площі гр. Л. в місті Кременчуці». 
З цим ордером громадянка Л. оселилася в квартирі покійного художника. А потім подала до кременчуцького Управління житлово-комунального господарства (УЖКГ) заяву з проханням дозволити їй приватизацію квартири. Заяву задовольнили, квартиру громадянка приватизувала.

А як же право власності художника?

Формально приватизація квартири співробітницею «Житлорембудсервісу» пройшла за процедурою. Коли б не один документ – свідоцтво на право власності на житло. Його 27 січня 2005 року отримав покійний художник Шингур. Отримав офіційно – подав до УЖКГ заяву про бажання приватизувати свою квартиру, і отримав свідоцтво про право власності на житло. Єдине, чого він не зробив – це не зареєстрував документ в МБТІ (Міжміському бюро технічної інвентаризації). Син художника, Олександр, розповів: «Батько терпіти не міг черги. Казав, що двічі приходив до МБТІ, а там черги довжелезні. Він не витримав тієї штовханини та тісняви, махнув рукою і пішов».

Ну добре, художник пішов з МБТІ, але ж свідоцтво на право власності залишилось – це офіційний документ, він реєструється. Як же сталося, що кременчуцький виконком дозволив співробітниці «Житлорембудсервісу» вселитися в квартиру художника і приватизувати її? Виходить, свідоцтво на право власності співробітника «Житлорембудсервісу» важить більше, ніж раніше отримане свідоцтво художника? Що ще ми мали думати?

Це – свідоцтво на право власності, видане художнику Шингуру

Версія «кременчуцької  мафії» відхилена

Це був важливий момент пошуків. Ми могли б сказати, як одна громадянка на тролейбусній зупинці на днях: «Всіх купили! І все наркоманам продали! Бандити!». Чесно кажучи, і бажання таке було. Ну справді, відомий художник, шанована людина, отримав свідоцтво на право власності на квартиру, в якій прожив 20 років. А квартира все одно дісталася маловідомій громадянці Л. І допомогли їй кременчуцький виконком, УЖКГ, МБТІ, відділ обліку та розподілу житлової площі і навіть суд (про це трохи згодом). Виходить, усі «в долі»? «Мафія!» – як буркоче наш двірник, коли підозрює, що у нього викрали кілька симпатичних коробок, принесених зі смітника.

Втім, ми вирішили поки відмовитись від драматичної версії «кременчуцька мафія». А замість цього детальніше дізнатися про службові повноваження громадянки Л. та управляючої компанії «Житлорембудсервіс», в якій вона на той час працювала. Можливо, саме місце роботи допомогло громадянці отримати квартиру художника?

Пам’ятаєте, як громадянка Л. оселилася в квартирі? За ордером. За ст. 58 Житлового Кодексу України (ЖКУ), ордер є єдиною підставою для вселення у житлове приміщення. Ордер може бути виданий лише на вільне приміщення. Звідки уповноважені органи, які видають ордер, дізнаються, що житло вільне? Із довідки про склад сім’ї та реєстрацію. Саме там вказано, хто власник, наймач, піднаймач, хто живий, а хто помер. А хто у нас видає такі довідки? А такі довідки у нас в Кременчуці видають управляючі компанії «Житлорембудсервіс» та «Добробит». І роблять вони це з 2008-го року, бо саме тоді кременчуцька міська рада передала більшість житлових будинків в управління згаданим компаніям. Вулиця 60 років Жовтня, на якій жив художник Шингур, – це сфера управління компанії «Житлорембудсервіс». А де працювала громадянка Л., яка вселилася до квартири художника? У «Житлорембудсервісі». Саме ця компанія за угодою № 197 (від 24 червня 2008 р.), укладеною з виконкомом, отримала право на «надання... довідок про склад сім’ї» (п. 3.2.4; а)в). Тому ми вирішили шукати довідки, видані «Житлорембудсервісом». І знайшли їх цілу колекцію.

КОЛЕКЦІЯ ДОВІДОК

Це – найперша довідка про склад сім’ї та прописку художника Шингура в Кременчуці. Видана ще у 1988-му році, коли він приїхав до Кременчука і прописався в будинку № 61/17 по вулиці 60 років Жовтня. За довідкою, Шингур має статус наймача і прописаний в квартирі один. Довідка містить спеціальну помітку, яка з’явилася 21 січня 2005-го року, коли Шингур отримував свідоцтво на право власності на житло. У помітці вказано: «стан сім’ї не змінився». Тобто, ніякої співробітниці компанії «Житлорембудсервіс» і близько немає, коли художник отримує свідоцтво на право власності.

Це – перша довідка про стан сім’ї та реєстрацію, видана компанією «Житлорембудсервіс» у справі Шингура. Довідка від 30.03.2010 р. У ній Шингур теж вказаний, як наймач квартири. Довідка знаходиться у матеріалах позовної заяви, яку подала компанія «Житлорембудсервіс» до Автозаводського суду. Заява підписана в. о. начальника юридичного відділу компанії Осикою. У тексті позовної заяви Шингур теж ідентифікований як квартиронаймач. Предмет позову – компанія вимагає зняти з реєстраційного обліку померлого художника – щоб передати його квартиру, як вивільнене житло, на баланс міської ради. Позов складений так, начебто компанія не має відомостей, що Шингур отримав свідоцтво на право власності на квартиру. Нагадаємо, суд залишив позов без розгляду

Довідка №3 видана 11.06.2010 р. Вона знаходиться у матеріалах органу приватизації житла – УЖКГ Кременчука. Довідка додана до документів, які співробітниця «Житлорембудсервісу» громадянка Л. подала разом із заявою на приватизацію квартири Шингура. У довідці №3 покійний художник чомусь вже має статус «піднаймача». А громадянка Л. виступає «наймачем». Нагадаємо, завдяки цій довідці їй вдалося приватизувати квартиру. Між тим, довідка №3 містить, на нашу думку, дві дуже важливі дати, які просто-таки лізуть в очі. Подумайте самі – якщо громадянка Л. – наймач квартири, а Шингур – піднаймач, він мав укласти з нею угоду піднайму. Інакше як би він зареєструвався у квартирі? Між тим, у графі «дата реєстрації» чітко вказано: Шингур зареєстрований в квартирі з 1988 року, а громадянка Л. – з 2010-го. Якщо вона стала наймачем квартири лише у 2010-му, то й угоду піднайму вони могли укласти лише у цьому році. Але Шингур вже два роки, як мертвий! То що це – угода піднайму з мерцем? Чи фальсифікація документів для отримання ордеру на квартиру та її приватизації?

У довідці №4 Шингур знову вказаний як «піднаймач», а громадянка Л. – як «наймач». Довідка видана 21.06.2010-го року Першій кременчуцькій державній нотаріальній конторі. Саме сюди звернулися сини покійного художника, аби реалізувати свої права спадкоємців. Реалізувати права не вдалося. Бо нотаріальна контора зробила запит до компанії «Житлорембудсервіс» і отримала довідку про стан сім’ї та реєстрацію покійного художника. За довідкою, художник виявився лише піднаймачем. Тож ні про яку спадщину і мови йти не могло, адже піднаймач – фігура другорядна, яка живе в квартирі з милості наймача.

Довідка №5 видана компанією «Житлорембудсервіс» 14.07.2010 р. Вона знаходиться у матеріалах цивільної справи, яку слухав суддя Савічев (Автозаводський райсуд). На нашу думку, це взагалі супердовідка. За сталою традицією, «Житлорембудсервіс» знову називає покійного художника «піднаймачем». Слово внесене у довідку друкованим шрифтом. А потім вже від руки воно виправлене на «колнаймач» – треба розуміти, «колишній наймач». Загалом, виправлення в документах повинні мати певну форму – штамп «виправленому вірити» та підпис виконавця, який готував документ. Нічого такого у довідці немає. Та, як ми зрозуміли, такі дрібні деталі не вплинули на рішення судді – він задовольнив позов громадянки Л. А громадянка вимагала скасувати, нарешті, реєстрацію покійного художника у «поганій квартирі». Суд першої інстанції задовольнив її позовну вимогу. Що, врешті, й не дивно – адже громадянка Л. на той час вже і ордер на квартиру мала, і приватизувати її встигла.

СУМНІ ВИСНОВКИ

 Ми свідомо так детально показали вам довідки про стан сім’ї та реєстрацію. Бо мали на меті висвітити схему, за якою квартира художника стала квартирою маловідомої громадянки Л. На нашу думку, саме її місце роботи відіграло вирішальну роль у приватизації квартири покійного художника. Бо довідки, на підставі яких відбувалось вселення та приватизація, видавалися в компанії, де працювала наша громадянка. Саме завдяки довідкам із «Житлорембудсервісу» покійний Шингур із наймача квартири перетворився на піднаймача. Ми не маємо підстав вважали це лише прикрою помилкою та непорозумінням. Адже довідки про «піднаймача» видавалися двома різними паспортистками – Мацько та Борщик. А коли дві паспортистки роблять однакову «помилку», це вже система. І така система несе загрозу кожному пересічному кременчужанину.

Ми могли б припустити, що угода піднайму існувала. Але як її могли укласти з мертвим художником? Що, хтось із управляючої компанії має прямі виходи на «той світ»? «ТелеграфЪ» намагався знайти сліди цієї угоди. Ми їх не знайшли. Дивно все-таки, що шукали їх журналісти. Чому на підозрілу плутанину з датами реєстрації не звернув увагу жоден із чиновників, які видавали ордер на квартиру, дозволяли її приватизацію та зняття з реєстрації власника квартири – художника? Загалом, уважно вивчати документи – це прямі обов’язки міських чиновників. За те вони зарплату отримують. Яку, до речі, їм забезпечують платники податків. Виходить, зарплату кременчуцькі чиновники отримують, а «мишей не ловлять».

Причому, досить нахабно не ловлять. Нині справа художника Шингура знову слухається в суді. Син художника вимагає визнати недійсним ордер на вселення, виданий виконкомом Кременчуцької міської ради. Звісно ж, «ТелеграфЪ» 16 червня побіг посидіти у похмурій задушливій судовій залі – послухати пояснення про «угоду піднайму з мерцем». А слухання відклали, бо представники юридичного відділу виконкому та представник УЖКГ просто не з’явилися на судовому засіданні. І, на момент засідання, не подали письмових пояснень своєї відсутності. Це що – нехтування прямими обов’язками чи затягування справи?

Відповідь на це запитання ми надамо у наступному номері. Бо цього тижня відбудеться чергове судове засідання. А, крім того, у наступному номері ми розповімо про інші ризики, які нині загрожують кременчужанам – власникам квартир.

'Кременчуцький ТелеграфЪ' №29 від 21 липня 2011 року - стаття 'Угода з мерцем'