Інтерв'ю з Почесним громадянином Кременчука, знаменитим космонавтом Климуком

Знаменитий радянський космонавт Климук став Почесним громадянином Кременчука. Він не розуміє, чому Росія продає Україні такий дорогий газ. Зі свого боку, космонавт подарував кременчужанам пам’ятний золотий значок із діамантом та пообіцяв допомагати чим зможе мешканцям міста.

На святкування 70-річчя з дня визволення Кременчука до міста прибув відомий радянський космонавт, двічі Герой Радянського Союзу Петро Ілліч Климук. 24 вересня депутати Кременчуцької міськради на чолі з міським головою проголосували за те, щоб дати товаришу Климуку звання Почесного громадянина Кременчука. Проти виступив лише депутат Бугайчук («Свобода»). Він зазначив, що звання Почесного громадянина Кременчука зазвичай надають людям, які тут живуть або тривалий час жили та зробили щось корисне чи просто приємне для міста – от як кременчужанка Ганна Мельниченко, яка все життя жила і тренувалася у Кременчуці, а цього року стала світовою чемпіонкою.

Втім, Петро Ілліч Климук теж жив у Кременчуці – у 1959 році він тут майже рік вчився у школі пілотів. Потім її розформували, і курсант Климук поїхав здобувати освіту до Чернігівського вищого льотного училища. Закінчив його на «відмінно» у 1964-му, а вже у 1965-му льотчика-відмінника зарахували до загону космонавтів СРСР. До речі, звання генерала авіації він отримав вже у 35 років! До Кременчука Климук жодного разу не повертався, аж поки не став нашим Почесним громадянином.

Наразі знаменитий космонавт пробув у Кременчуці три дні. Він передав місту копію Прапора Перемоги, відвідав купу святкових урочистостей, завітав і до Кременчуцького льотного коледжу.

На зустріч із космонавтом зібрали курсантів. Знаменитий гість розповів їм про тяжке життя радянських космонавтів у Космосі, про те, як їх нудить у невагомості, як іноді – під час аварійних посадок – доводиться їсти сухі несмачні секретні документи, щоб вони не потрапили у загребущі руки китайських товаришів. Радянські космонавти були люди відповідальні – вони дисципліновано знищували документи шляхом ковтання, незважаючи навіть на те, що космічний корабель у цей час гойдався над прірвою, і от-от мав загуркотіти туди після невдалої аварійної посадки.

Після розповіді про героїчні будні космонавтів начальник льотного коледжу запитав курсантів, хто бажає стати космонавтом. Бажаючих знайшлося небагато. Та все одно космонавт Климук подарував керівництву коледжу на згадку пам’ятний золотий значок космонавта, оздоблений діамантом. Значок був справді золотий, а діамант – діамантовий. У космонавтів все по-чесному.
«Телеграфу» вдалося трохи поспілкуватися з новим Почесним громадянином Кременчука. Генерал-полковник авіації Климук виявився не лише космонавтом, а й доктором технічних наук – наразі він завідує кафедрою в МАТІ – Московському авіаційно-технічному інституті.

78 днів 18 годин 18 хвилин 42 секунди пробув у Космосі космонавт Климук

– Петро Ілліч, коли ви востаннє були у Кременчуці?

– Востаннє був у 1959 році, коли рік тут вчився.

– Що запам’яталося з тих часів?

– Місто все лежало в руїнах, тоді його ще не відбудували після фашистів. Зараз Кременчук став дуже гарний, такі сквери чудові, квітники. Я мало що можу пригадати, бо ми дуже рідко ходили в місто – якщо раз на місяць вдавалося вийти, то добре. Тоді головне було вчитися, країні потрібні були льотчики. Я взагалі вважаю, що для молодої людини головне – навчання. Якщо хочеш досягти успіху в житті, бути корисним для держави та для своєї родини, вчись – все інше прийде згодом.

– Крім навчання щось закарбувалося у пам’яті з кременчуцького періоду?

– Знаєте, якось на мене кіт стрибнув. Я вночі стояв у караулі біля якоїсь будівлі, склад, здається, там дрова були. Стояв з гвинтівкою, ніс службу, аж раптом мені на плечі звідкись зістрибнув кіт. Я дуже злякався, і зараз це пам’ятаю.

– Як ви уявляєте свою діяльність в якості Почесного громадянина Кременчука?

– Я дуже щасливий і пишаюся честю стати Почесним громадянином вашого чудового міста. Мені здається, я навіть ще не заслужив цього – адже лише рік тут був, коли вчився. Тому я намагатимусь заслужити повагу мешканців Кременчука, докладатиму зусиль, щоб якимось чином допомогти їм.

– Вам знайомі проблеми, які стоять перед містом? Наприклад, проблеми вагонобудівного заводу – там виникли складнощі з російською стороною. Міські посадовці спілкувалися з вами з цього приводу?

– Так, ми розмовляли з вашим мером, та про проблеми міста ще не говорили. Тому, на жаль, я ще не знаю їх по суті, не встиг, бо лише сьогодні приїхав, щоб вручити копію Прапора Перемоги. Мене запросили на 70-річчя з дня визволення Кременчука від фашистів.

– Хто звернувся до вас із пропозицією прийняти звання Почесного громадянина Кременчука?

– Ваш мер.

– Ви знайомі з кимось із Почесних громадян міста?

– Я не знаю, Леонов – наш космонавт – здається, теж Почесний громадянин Кременчука? З ним я добре знайомий, служили разом. Спершу я був у його підпорядкуванні в Центрі підготовки космонавтів, а потім вже він став моїм підлеглим.

– Ви – двічі Герой Радянського Союзу, крім того, маєте силу-силенну іноземних нагород. Найпрестижніша серед них – орден Почесного легіону, його вручають за значні заслуги перед Францією. За яких обставин ви отримали орден?

– Я займався підготовкою космонавтів – і не лише нашої країни, не лише Радянського Союзу, а й країн соціалістичного табору та капіталістичних держав. І з французами працював. Вони літали на наших космічних кораблях, четверо французьких космонавтів літали, за це мене і нагородили орденом Почесного легіону.

– Ви також нагороджені дуже шанованим у колишньому Радянському Союзі орденом Дружби народів. Його вам вручили за значний внесок у розвиток дружніх стосунків між Республікою Білорусь та Російською Федерацією. Ви плануєте поліпшувати дружні стосунки між Україною та Російською Федерацією?

– Я думаю так: є три братніх народи – російський, український, білоруський, є три держави – Україна, Білорусь, Росія. Навіть якщо узяти мене особисто, я не скажу, хто я за національністю – батько мій українець, мати з Білорусі, син – росіянин, невістка – з України. Дружба між Росією, Україною та Білоруссю була вічною, вона такою і має залишитися, без цього ніяк.

– Ви вважаєте проявом вічною дружби те, що Росія продає Україні газ за неадекватно високою ціною, чи не найвищою серед європейських країн?

– Знаєте, я не розуміюся на цих справах, чому так сталося. Це – політичні ігри. Я поза політикою, туди не втручаюсь.

– Яким чином вам вдається бути поза політикою? Адже ви – політпрацівник, багато років були начальником політвідділу Центру підготовки космонавтів (СРСР, ред.). Стосунки з ГПУ (Головним політуправлінням) не бувають тимчасовими. До речі, ви знаєте, що мер Кременчука теж колишній замполіт?

– Правда? Цього я не знав. А щодо вашого запитання про газ для України, важко сказати, що там сталося, проблеми існують і у Росії та Білорусі, і в України та Росії, ці проблеми мають вирішуватися на найвищому державному рівні. Я так думаю, і ви, і я, мабуть, ще не розуміємо, як там все відбувається. Та мені особисто дуже хотілося б, щоб вигравали і Україна, і Білорусь, і Росія.