„Война поколений”

Це буде повторюватися знову і знову, але я хочу застерегти своїх однолітків не робити помилки, яку зробила я.

Багато сімей пережили, а, можливо, переживають зараз цей жахливий період, коли дитина тікає з рідної домівки. З різних причин, за різних обставин. Однак відчуття, як у батьків, так і у їхніх чад, завжди одинакові. Чому ж, все-таки, ми не можемо знайти спільну мову і чому трапляється так, що єдиний вихід, який бачить для себе ваша дитина є рішення залишити дім?
Після сімейної сварки з Матір’ю одного не чудового ранку, по дорозі до школи, я вирішила не повертатися додому. Безліч думок змішалося в моєму мізку. Як бджілки у вулику. Та я піддалася емоціям. Моя душа прагнула усамітнення. Чи може волі, простору? Разом з тим я усвідомлювала, що я – справжнісінька егоїстка, та в мені боролися дві людини.
Сьогодні, згадуючи все те, мені, звісно, стає соромно, але на той час мені здавалося, що я вчинила правильно. Мабуть, мені потрібно було все це відчути, адже, як я вже казала, на помилках вчитися треба. Я витримала без сім’ї менше тижня.
„Не судіть і не судимі будете” – повчає Біблія. Дійсно, неможливо дати суб’єктивну оцінку якомусь об’єкту - остаточну і вичерпну. Звичайно, існують світові закони, яким підкоряється більшість населення планети Земля. Але ці закони, встановлені рамки, за межі яких виходять лише сміливці, ці обмеження вигадали ми – гомосапіенси. Людина – творець встановленних, для неї самої ж, правил. А для чого існують правила? Авжеж, щоб їх порушувати...
Кожен самостійно обирає свій шлях. І левова частка цього вибору припадає якраз на юнацькі роки. Це дуже хиткий період становлення і самовизначення ще не сформованної особистості. У цьому віці молода людина схильна робити помилки і на них же й вчитися. Якщо, звичайно, її інтелект перевищує коефіцієнт інтелекту інфузорії туфельки. І, навіть, коли весь світ проти тебе, коли оточуючі невпинно повторюють: те, що ти робиш, не потрібно і не правильно, ти впевнений у своїх переконаннях.У тому, що правда на твоєму боці. І ти просто зобов’язаний іти до кінця.
У нашому світобаченні люди, які заслуговують найбільшої поваги – це наші батьки. Тому не випадково з давніх давен вважалося обов’язковою шана до цих людей.
Відразу хочу зауважити, що мова йде не про ті випадки, коли дитина залишає дім через те, що її батькі старждають алкоголізмом, знущаються з неї, не залишають ніяких шансів жити повноцінним життям. Чому ж підлітки залишають свої, як то кажуть у народі, “благопристойні сімї”?
Насамперед це - незгода з думкою батьків. Особисто мені здавалося, що моя Мама взагалі мене не розуміє і не зможе зрозуміти. Питання батьків і дітей завжди залишатиметься актуальним, хоча часи змінюються і люди з ними змінюються теж.
Уявіть собі, під час розкопок вчені знайшли глиняні таблички із записами, що належать до третього століття до нашої ери, в яких літнім чоловіком було зазначено: “Молодь зараз зовсім не та, якими ми були в свої роки. Дуже зіпсована”. І це третє століття до нашої ери!
Я не збираюсь нікого повчати, однак думаю, що мій власний досвід допоможе комусь у скрутну годину. Єдине, чим я хочу поділитися і від чого застерегти таких, як я це по–перше – виключити зі свого лексикону фрази типу:
1. “Я вас не навиджу!”
2. “Хто вас просив заводити дітей?”
3. “Ви мене не розумієте!”
4. “Я для вас – ніхто!”
Під час дискусії з батьками ні в якому разі не давайте себе спровокувати і не переходьте на верещання. Краще сісти і все спокійно обговорити.
Шановні батьки! Не кричіть на своїх дітей, намагайтеся порозумітимся з ними, частіше спілкуйтеся та цікавтеся їхніми проблемами.
Ну а ви, любі мої друзі-ровесники, спробуйте хоч іноді уявити себе на місці ваших рідних.
Ну, і не тікайте, звісно, з хати, не ріжте вен і не голодуйте – це СОРОМНО, ПО–ДИТЯЧОМУ. І ВАС ЦЕ НЕ ВАРТЕ!

Іванна СІРЕНКО

P.S.
Після того, як я написала ці рядки, пройшов рік і багато чого змінилося у моєму житті і в його сприйманні. Певне, правда, що з віком людина все ж таки стає мудрішою. Тепер я по іншому дивлюся на цю проблему. Хоча іноді мені хочеться піти з дому, але тепер я ніколи цього не зроблю. Не дочекаєтесь!!! Я по іншому почала ставитися до мами. Я тепер більше її розумію.
Моя втеча з дому була помилкою, на своїх помилках вчаться і я навчилася. Коли з підлітком це трапляється, він думає що його проблема - єдина і не повторна, але насправді це - не так. Я розповіла про себе для того, щоб хтось цього не зробив, хай навіть один із тисячі. Ті, хто йдуть з дому, - тікають від власної проблеми, замість того, щоб її вирішувати. Тоді я наважилась піти, а зараз я цього не зроблю! Врешті-решт, навіщо коїти дурниці і витрачати на це час, коли світ такий чудовий і різноманітний?! Отож варто його пізнавати!