Закарпаття очима кременчужанина

Ріки чудового домашнього вина, стародавні замки і палаци, дерев'яні готичні церкви, міста, де половина автівок - з угорськими номерами, а українську мову можна почути лиш зрідка. Ви маєте можливість побачити це все на власні очі і в нашій країні – достатньо поїхати до Закарпаття.

Замість програми «Кури-гриль» на якомусь пляжі Чорного моря чи Азову, ми обрали західний напрямок і вирішили вивчити маловідому нам Закарпатську область. Що воно там, за Карпатами? Аби дізнатися це, достатньо сісти у потяг Кременчук-Львів, а звідти – у будь-яку електричку до Ужгорода. 
«Тут що, війна вчора була?»

– саме про це думали, коли наші ноги шукали рівне місце на тротуарі однієї з головних вулиць Ужгорода. Як би ми не лаяли наших шляховиків, але те, що робиться в обласному центрі Закарпаття – жах. З маршрутками теж біда – півгодини можна чекати бодай якусь. І це біля вокзалу й автостанції! Після денної прогулянки містом склалося стійке враження – люди живуть бідніше за нас. Це проявляється в усьому: в одязі, в пошарпаних будинках, у великій кількості волоцюг. Звісно, центр міста краще підходить для туристів – тут і чудова архітектура, і безліч кав'ярень, і таблички з назвами вулиць зустрічаються.

Львів славиться кав'ярнями, а Ужгород – кавою

– така приказка є у місцевих і вона цілком відповідає дійсності. Кавові традиції цього краю дуже давні й самобутні. Це відбивається на безлічі рецептів приготування філіжанки з напоєм. Справжній рай для кофеманів! Однак треба бути дуже обережними, адже за кілька днів кількість кофеїну в крові може досягти небезпечного рівня!
Не українська українська:)
Не можна не сказати про мову, на якій розмовляють на Закарпатті. Вона українська, але головне - ЯК говорити! Коли я до будь-кого підходив і питав щось на українській мові, якої мене вчили в школі та яку я чую з телеекранів, то до мене придивлялися. А потім починали відповідати російською. Через кілька днів я зрозумів, що доведеться пристосовуватися і вимовляти слова так само, як і всі навколо – швидко, дзвінко та з наголосами наприкінці слів. Це діє!
«Забери свій дріб'язок!!!»
Розрахунки у магазинах – саме тут на нас чекало одне з найбільших здивувань. Продавці, водії автобусів та інші, хто щось продає, не дають і не беруть гроші монетами (супермаркети – виняток). Це дивує. Так, на наших очах чолов'яга проїхався в автобусі та сплатив замість 5 грн лише 3, бо водій навідріз відмовився брати 2 грн дріб'язком. У невеликих магазинах ситуація схожа. Тут ніхто не спитає: «Чи не буде у вас стільки-то копійок?» Тут або не додадуть здачі, або з вас не візьмуть грошей взагалі. Для наших людей, які звикли торгуватися за кожну копійчину, це просто шок!
Ласкаво просимо до... Угорщини!
Коли ми дісталися Берегова (за 30 кілометрів від Мукачева), то трохи «офігіли» – як до іншої країни потрапили. Ми, звичайно, здогадувалася, що культурний вплив Угорщини на цей край великий, але не настільки ж. У маршрутці, яка нас везла, майже всі розмовляли угорською, читали угорські газети. Єдине, що тримало нас «в Україні» – це радіо. Вже у Берегово, а точніше - у Beregsz.sz, як тут звикли називати своє містечко, ми зрозуміли, що опинилися майже закордоном. Половина транспорту – з угорськими номерами, всі таблички та назви дублюються двома мовами, на всіх пам'ятниках вінки та стрічки кольорів угорського прапору. А що ви хочете, коли ці землі кілька століть належали до Автро-Угорщини?

Найцікавіший об'єкт у Мукачево – замок «Паланок». Величезна споруда, що за кілька віків бачила тисячі смертей, радість перемог та горе поразок. Можна ходити майже по всіх сходах та заглядати в усі-усюди. Тут би український «Форт Боярд» проводити...

Руїни Невицького замку оплутані страшними легендами про господиню, яка приймала ванни з кров'ю незайманих дівиць. Тут можна безперешкодно лазити по стінах та навіть писати «Настя+Діма» – ніхто нічого не скаже, бо замок не охороняється. Він потрібен лише волонтерам з археологічної експедиції, котрі мають надію зробити стародавню руїну туристичною перлиною. Наразі Невицький замок можна побачити не стільки в маршрутах мандрівників, скільки на обгортках закарпатських коньяків.

На Закарпатті знають, як приїжджі полюбляють мацати усілякі скульптури, тому активно встановлюють пам'ятники. Цікаво, що часто це фігури реальних людей – наприклад, ліхтарника-сажотруса

Берегове – угорський культурний центр на Закарпатті. Тут майже все – угорською.

Ужгород – місто малесеньких вулиць, величезної кількості кав'ярень та найдовшої липової алеї в Європі – 2,2 кілометри. До речі, жодної обрізаної липи ми не помітили. Майже всі головні архітектурні цікавинки розташовані в центрі. Нормальний номер в готелі коштуватиме приблизно 200 грн на двох. Вдень на березі Ужа можна безкінечно спостерігати, як із течією борються качки, що очікують на їжу від туристів, а вечорами тут вибухають салюти, котрі за пишністю не поступаються нашому феєрверку на День міста.

Температура води у термальному басейні Берегово - цілий рік +35 градусів. Вода має лікувальні властивості, тож тут багато людей похилого віку. Ззовні та зсередини будівля комплексу - 100%-й «совок»: починаючи із роздягалень, де чоловіки та жінки розділені символічними перегородками, та закінчуючи тим, що всі свої речі маєш лишати у купі речей інших відвідувачів.

Середньовічний замок Сент-Міклош (згадується ще у ХІІІ столітті) був кинутий напризволяще – ніхто не реставрував та достатньо не доглядав його. Зараз замок віддали в оренду на 49 років мукачівському художнику Йожефу Бартошу. Чоловік, за підтримки громадськості та угорських меценатів, вже відреставрував частину першого поверху. На другому, під напівпроваленою стелею, розташувалася його майстерня.

Фото: Станислав Константинов